Розділ 4.Аврелія

   Тонкий аромат лаванди вдаряє в голову.Легкий димок здіймається навколо.В мерехтливому світлі свічок видніються  постаті.Немолода темноволоса жінка помітно нервує.Вона знає,що зв'язуватися з тими ,що зараз  навпроти собі дорожче,але вибору в неї немає.

  Власне він в неї був…колись давно.Ще тоді вона була юною дівчиною і все життя було попереду.В маленькому усамітненому селищі вона з подругою дитинства навчалася в могутньої мольфарки.Дівчина була старанною,наполегливо вивчала трави, зілля,заговори.Вона у всьому була кращою за подругу,та ж  завжди літала десь у хмарах.Всі знання і вміння їй давались без особливих зусиль.

  Успіхи подруги аж ніяк не радували дівчину.Її серце вжалила страшна отрута - заздрість.І в день ,коли стара мольфарка проголосила своєю наступницею не її,а безвідповідальне ліниве дівчисько,в якої крім знатного походження немає нічого - це була остання крапля.

-Клята Велес!!!Чорти б тебе взяли!Ненавиджу! Ненавиджу!- в полоні люті волала темноволоса дівчина.

-Хаха,-звідкись пролунала насмішка,-хаха..хіба стара мольфарка не вчила тебе не кликати нечистого,а то ще й з'явиться?-запитав той же голос.

-А хай з'явиться.Хай побере ту кляту Орисю.Вона нічого не варта.Без знатного роду вона - ніщо.Ненавиджу!Кляті Велеси!Звичайно, Елька ж сирота безрідна.Вона нікому не потрібна.Скільки б не старалася -все дарма.Ненавиджу!- задихаючись від люті все ще несамовито кричала вона.Присутнісь стороннього голосу її аж ніяк не бентежить.

-Умм скільки ненависті…умм яка заздрість..-почулось знову.

  Навкруги глуха ніч.Все село відпочивало після трудового дня.Тільки в маленькій хатині на самісінькому узліссі було не до сну.Хатина належала сироті Аврелії.Хто її батьки достеменно ніхто не знав.Немовлям її знайшла одинока стара,сказала буцімто дитину покинули цигани.Бабця взяла дівчинку собі.Аврелія ,як нарекла її старенька, справді схожа на циганку: смуглява шкіра, темно-карі очі, довге темне кучеряве волосся.

  Коли дівчинці не було й тринадцяти -бабця померла.То й дівча прибилося до знатної сім'ї Велес.Вона швидко здружилася з їх молодшою донькою Орисею.Хоч молодшій Велес заледве виповнилось п'ять,та дівчата швидко знайшли спільну мову.

  Місцева мольфарка взяла до себе Орисю на навчання,бо побачила і ній особливий дар.Та ж впросила стару взяти ще й Аврелію ,її найкращу подругу.Нехотячи ,під натиском вмовлянь Орисі,мольфарка все ж погодилась.Але як би Еля не старалася ,та стара завжди ставилася до неї з недовірою.

  Йшли роки.Світ змінювався.Мольфарка розуміла,що вона не вічна.Їй конче необхідно було передати свій дар.Потрібно зберегти насліддя її предків.Вона мала обрати надійного наступника.Того,хто збереже ці знання в цьому новому світі.Той хто не застосовуватиме їх з користі.Без будь-яких сумнівів стара була переконана,що Орисі Велес можна довірити таку ношу.Кандидатура Аврелії навіть не розглядалася.Мольфарка одразу розгледіла в малій циганці зерна користі ,заздрощів та гордині.

  В будиночку Аврелії самотнього догорала свіча.Так електрику їй провели уже давно,але лампочку вона вмикала рідко.Мерехтливе світло  свічок було їй комфортніше.

Циганка все ще несамовито волала і трощила все , що попадеться під руку.

-Гей ти!Навіжена! Цить уже,-пролунав той же голос,який щойно насміхався над нею,-твоя лайка звичайно знатно солодить мій слух,але в мене мало часу.

  Аврелія заспокоїлася.Озирнувшись навкруги нарешті зрозуміла,що цей голос звучав не в її голові - в будинку крім неї ще хтось є.Посеред кімнати вона помітила постать.Еля вхопила свічку і зробила декілька несміливих кроків в напрямку постаті.Світло ввімкнути дівчина чомусь не наважилась.

-Ххто тут?-тремтячим голосом спитала циганка.

-Заспокоїлась…Ну добре,-знову промовив голос.

Почувся звук,як плескіт й за секунду в будинку запалали усі свічки.

Нарешті Аврелія побачила кому належить голос.Це була жінка. Молода. Вродлива. Такої вроди Еля не бачила ніколи. Бліда порцелянова шкіра,криваві вуста, чорні брови ідеальної форми обрамляли великі темні очі ,в яких виблискувало полум'я, й незрозуміло чи це віддзеркалення свічок,чи в тих очах дійсно палає вогонь.Жінка сиділа на краю стола закинувши ногу на ногу.Граційним рухом вона підправила своє довге гладке волосся кольору воронячого пера.Її тонкі пальці прикрашені чудернацькими перснями.А нігті.. тобто кігті.Так на руках були кігті ,як у кішки ,гострі,що аж виблискували - наче металеві.На ній була чорна сукня.Корсет підкреслював форми,а оксамитова спідниця недбало розвинулася по столі.Тонкий стан прикрашав широкий шкіряний пояс.На поясі щось зблиснуло.Це рукоятка від батога в формі голови змії.Сам батіг наче та ж змія оповив талію жінки.

-Може досить витріщатися,-Аврелія прийшла до тями.

-Я не витіщ..я не...ти хто?Як сюди потрапила?Я ж наче зачиняла двері,-забормотала циганка.

-Не витріщалась вона.Еге ж.Нічого я звикла.Важко бути еталоном істинної вроди- погладивши волосся заявила та.

-Ти хто така?І як ввійшла?- наполегливо повторила Еля.

-Ти знаєш,що за роки поки ти жила з тією старою,вона так і не спромоглась відписати тобі хату.А так як старушенція врізала дуба,то хижка ця нікому не належить.І зачинені двері тебе ніяк не захистять,-наче змія прошипіла жінка,-а хто я ти здогадалася,якщо та мерзенна мольфарка тебе чомусь путньому навчила.

-Ти одна з них…Темна ..,-прошепотіла дівчина,-Що ти від мене хочеш?..Я тебе не кликала.

-Як же не кликала?А що це щойно було?-тоненьким пальчиком темна вказала на гармидер,який зі злості вчинила Аврелія.

-Чого ти хочеш?-знову повторила Еля.

-Нііі,-солодко протягнула темна,-Річ у тому ,що хочеш ти.Чого ти жадаєш найбільше.Я можу здійснити найсокровенніші твої бажання.Ти станеш могутньою, відомою,багатою.Ніхто не посміє над тобою насміхатися.Всі хто тебе образив отримують по заслузі: батьки,які покинули;подружка ,якій все дістається просто так; та стара дурна мольфарка,яка знехтувала тобою.Ти зможеш отримати все,що хочеш.