Розділ 3 .Тінь

  Ніч була тихою.Сон ніяк не приходив.В намаганнях заснути в голову приходять спогади з дитинства.Дитиною я боялась тихих ночей.Я боялась засинати.Бо мирний сон під покровом тихої ночі обов'язково зненацька обірветься…Його розітне огидним звуком:"Повітряна тривога!Пройдіть в найближче укриття".Спливає в пам'яті зловісний свист ракет,та торохтіння тих проклятих мопедів.

  Це в минулому.Я в безпеці.Ми всі в безпеці.Дякуючи тим ,хто захищав нашу землю, ми можемо бути спокійні.

Ворог переможений.За роздумами про минуле поринаю в сон.

  Розплющую очі.Опиняюсь посеред дороги.Я була тут вже.Так саме тут мене намагалися збити.Почуваюсь дивно.Як я тут опинилася?

Бачу дівчину ,на яку з величезною швидкістю несеться мотоцикл.Намагаюся закричати, щоб застерегти її… і одразу замовкаю.Це я!Та дівчина -це я!Знову дивне відчуття…Сон.Я бачу себе уві сні.

Бачу як застигла посеред дороги.Бачу страх у власних очах.Удар!..Скрип…

Між мною і мотоциклом опиняється чоловік.Мотоцикл пригальмовує.Зловмисник оглядається.Чую голос.Але голос лунає не від мотоцикліста.

"Ти не зможеш заважати мені вічно!"

Оглядаюсь.По той бік вулиці помічаю постать.Не можу роздивитись.Але голос лунає звідти.Судячи з голосу це чоловік.

Постать одразу зникає.

Чую свій власний зойк.Хлопець,що врятував мене спокійно здіймається на ноги.

-Ти ціла?-запитує він стурбованим тоном.

Ммм який же приємний голос.Низькуватий тембр віддає якимось оксамитом.Я одразу заспокоююсь,але все ще шокована.Спромоглася тільки кивнути.

Дивно,чому я цього не пам'ятаю?

Чоловік обтрусився, повернувся в протилежному від мене напрямку і через кілька кроків просто розчинився в повітрі.

Шокована я все ще сиділа на асфальті і намагалася перетравити побачене .А та інша "я",яка ,спостерігала за всім цим,встигла трохи роздивитись свого рятівника.Він досить високий, широкоплечий ,та не кремезний.Точені скули,пронизливий погляд.Темне скуйовджене волосся.Так він доволі симпатичний,але мою увагу привернули амулети на його шиї-дерев'яні з лінійними різьбленнями. Ці символи.Надзвичайно прості.Я точно такі бачила,тільки не можу згадати де.Це щось елементарне…

  За секунду опиняюсь на перехресті,куди ми з Тоні вивозили дитинча мамуни.Я нерухомо стою над догоряючою мішковиною. Перед собою знов помічаю того хлопця,той розслаблено покурював цигарку стоячи в тіні креслатого дерева по той бік перехрестя.Інша "я" перетинається з ним поглядом і за секунду повертається й нервово їде геть.Сідає в машину й миттю зникає в кур'яві.

  Я ж все ще залишаюсь там,як і він.Тінь(так я про себе прозвала того типа) наближається ближче.Він спокійною ходою підходить до догоряючого мішка.Опустивши погляд бачу,що той не був порожній ,як мені здавалося,коли я його палила.З під тліючої тканини виповзло бісеня-теж бісеня, тільки зараз воно було крихітним і кволим.Хлопець робить ще кілька затяжок опускається навшпиньки біля створіння.Одним плавним рухом гасить недопалок об асфальт.Дістає щось жменею з кишені.Не можу роздивитись що це.Те саме щось висипає на мініпотвору.Чую вже знайомий голос,але не можу розібрати слів.Після цього бісеня провалюється під землю,в прямому сенсі цього слова.

-звук будильника -

Розплющую очі.Зриваюсь з ліжка.Одразу знаходжу аркуш паперу,хапаю перший ліпший олівець.Швиденько змальовую з пам'яті  символи з амулетів, що були на хлопцеві.Виводячи невпевнені лінії поспішаю,бо боюсь,що сон зникне з пам'яті.

Прийшла до тями коли закінчила малюнок.Ще б пак, вони мені знайомими здалися- це руни..!давньослов'янські руни:"Алатир","Потреба","Істок".Це безперечно вони.Кому ж як не дипломованому культурологу це знати.Не подумайте,я не хизуюся своїми знаннями-це просто моя спеціалізація.Вважається,що руни- це прообраз писемності,яка існувала задовго до глаголиці та кирилиці.Ніколи не думала ,що це знадобиться мені десь крім науки. Зрозуміло одне- те,з чим я маю справу,дуже давнє, можна сказати древнє.

  Добре,що в моєму будинку живе дехто,чий " рід походить із древніх духів"(почулось відлуння голосу домовика).Доведеться все таки вислухати його біографію.Може він мені розкаже щось про ці руни.Значення кожної мені відоме:

-Алатир – центр тяжіння всіх полюсів, круговорот боротьби будь-яких сил і крайнощів;.

-Потреба - необхідність, неминучість долі, заняття абсолютно підлеглої, залежної ролі,  відсутності можливості будь-якої участі у власній долі;

-Витік- символ застою.

Усі три руни нейтральні за своїм значенням.Але поєднання якесь дивне.

Взявши аркуш, спускаюсь до вітальні.

-Шано..,-тільки й встигла вимовити ,як переді мною вигулькнув той самий домовик.

-Тільки не треба волати на весь дім!- незадоволено буркнув дідок,-Чого тобі?Кажи швидко і коротко.Ніколи мені -справ через край.

-Емм…доброго ранку,- з награною усмішкою промурчала я,-я просто…емм..,-старася підібрати слова,щоб не здатися надто нахабною,-Ми ж не договорили минулого разу.Ти хотів мені про себе розповісти.Я поспішала тоді.Але мені дуже цікаво,-намагаюся були якомога доброзичливішою.

-Цікаво їй.Ну-ну,- бовкнув дід походжаючи колами по антикварному фортепіано.

-Цікаво,-повторюю я.

-Еге ж,а той клаптик паперу в твоїй руці тут ні до чого?-докірливо питає він.

-Емм…про це пізніше,-згортаю аркуш,- Давай про тебе.Ім'я в тебе є?Чи домовиком тебе звати?- опускаючись на білу дерев'яну банкетку з темно-зеленою оксамитовою оббивкою.

- Ім'я  є.Чого ж…Єремія я.-припіднявши шапку представився він.

-І давно ти з нами живеш?- питаю.

-Як сказати,-дідок сів на край роялю,звісивши ноги продовжив,- Я походжу з славетного роду духів-охоронців. Нам випала честь охороняти оселю визначних дітей людських.Твій рід незвичайний.Я стережу домівки старших  із клану кожного покоління. 

-Як цікаво.Чому мій рід незвичайний?Про який клан йдеться?-зацікавилась я.

-Забагато питаєш.Це ти сама маєш дізнатися.Я тобі не енциклопедія.Ти повинна докласти зусиль ,щоб усе це дізнатися,а не випитати все в старого домовика,- встаючи промовив він.