Розділ 2.Вулиця примар

  5.30 на годиннику.Жодних кошмарів під час сну.Та невже?

  Підхоплююсь з ліжка.О як це незвично- почуватися як жива людина.Іду до дзеркала: ні темних кіл під очима ,ні мервятної бідності.Відчуваю у собі купу енергії.Чом би не піти на пробіжку?

  Час для цього обираю не найкращий-на вулиці ллє як з відра.Це мене аж ніяк не бентежить.Накидаю на себе непромокаючий плащ ,замикаю будинок -і вперед.Намотавши декілька кілометрів повертаюсь додому. Снідаю.Потім душ, макіяж, роблю зачіску.Одягаю сукню та підбори.Хах...крім джинсів і кросівок останні півроку не носила нічого.Задоволено оглядаю себе в дзеркалі.

  В голові з'являється думка:"А чи не прогулятися на роботу пішки?"

Згадую про зливу ,яка за прогнозами гідрометцентру припиниться аж ввечері і відмовляюсь від цієї ідеї.

   На роботу їхати рано.Пара почнеться аж за годину,а спілкуватися з колегами бажання в мене немає.Стоп!В моєму будинку живе домовик.Як я могла забути?Треба витягти з нього якусь інформацію.Вчора в мене не було ні сил ,ні бажання,зате сьогодні енергії -через край 

  Заходжу до вітальні.Дідка ні сліду.Ех, треба мабуть покликати.

-Ей!Шановний.Як тебе там?Домовику!!!Агов!Я знаю ти тут,-горлаю я на весь дім.Кричу досить довго.Ніхто не озвався.Я не божевільна(ми це уже з'ясували).Він дійсно був тут.І ,як мені відомо ,домовики не можуть покидати своє помешкання самостійно.

-Чого розволалася?-прозвучало в мене за спиною,-робити нічого спозаранку? Краще б ділом зайнялася, ледащо!Квіти б полила,піч почистила.

-Піч яку піч?-спочатку не зрозуміла я(він напевно про камін),-дорогенький тим каміном років п'ятнадцять ніхто не користується.Що там чистити?А з рослин в будинку два кактуси,які особливого поливу не потребують.Ти чого причепився ,коротуне?

- Підбирай вирази , дівчинко.Чого розкричалася з самого ранку?,-знов запитує він.

-В мене є декілька запитань,- кажу ласкавим тоном .

-О це вже діло.-заспокоївся він ,-я здогадуюся що ти хочеш довідатися: мій рід походить із древніх духів…,-затягує старий

-ніні …мене біографія твоя зараз не надто цікавить…,-перебила його я,-Я хочу знати чому я емм..бачу таких як ти?Чому інші не бачать.Ти знаєш?

-Тьфу ти невиховане дівча! Біографія моя її не цікавить бачите.,-здається він образився.

-Не те що не цікавить..Просто..,-намагаюся виправдатись ,- просто ти існуєш напевно давненько вже і в двох словах все не розкажеш.

-Ну ти й хитра лисиця.-пригрозив він мені пальцем.-Вас таких мало і народжуються такі вкрай рідко,- майже пошепки заговорив він.

-Таких це яких?,-з нетерплячки знов перебиваю я 

-Таких -це тих хто може нас бачити,для зору звичайних ми недоступні в істинному вигляді.Найчастіше вони не відрізняють нас від людей,або ж взагалі не бачать.Але ти..Ти інша.

-Інша?Це яка ненормальна?- ніяк не вгамовуюсь я.

-Інша-це інша.Це у тебе в крові.Вважається,що хтось з твого роду один із нас.Це все що я можу тобі сказати зараз.Решту ти повинна дізнатись сама.І тобі, до речі, вже пора.Чи не так?-я глянула на годинник

- Ой ,точно.Мені час на роботу.Але розмову не закінчено,-вибігаючи запевнила я.

  Приїжджаю в університет.Я так забарилася ,що ледве встигаю на пару.

Вся парковка забита.Звідки стільки машин тут сьогодні?Довелось припаркуватися доволі далеко від входу.Парасольки в машині не виявилося.Натягую капюшон свого плаща на самісінькі очі і швиденько біжу до входу.Дощ все не вщухає.Стараюсь бігти якнайшвидше.На льоту врізаюся в когось.

-Перепрошую,-вибачаюсь і стягую капюшона щоб побачити кого я ледь не збила…і.. трясця…Бути цього не може.!Це він.Це той хлопець ,який врятував мене від мотоцикла.

-Не вибачайся перед усіма підряд.Ніколи не знаєш що прощаєш,- сказав він.

Який же приємний голос .Не встигла я і моргнути оком,як від нього й сліду не лишилося.Оглядаюсь- його ніде немає.Цей маніяк мене явно переслідує.

  Нарешті добираюсь до приміщення.У викладацькій привожу себе в порядок.

Чотири пари проходять дуже швидко.Я з небувалим ентузіазмом пояснюю теми.Навіть помічаю активність від студентів.Це неабияк радує.

Після занять затрималась у викладацькій.Потрібно підготувати деякі матеріали на понеділок.

  Мою увагу привертає дзвінок.

-Привіт.Мала ,як ти?Чому не дзвониш?- чую сонний  голос Тоні.

-Привіт.По-перше, я на роботі і ще не мала часу.По-друге,не хотіла тебе будити,-готова закластися ,що він щойно прокинувся.

-Так, я щойно встав,- позіхаючи заявляє він.

- Я й не сумнівалася.В мене все гаразд.З деким познайомилася вчора ввечері.При зустрічі розкажу.Ти як?Як дівчинка?Вона щось пам'ятає?,-засипаю його питаннями.

-Все добре.Катруся була трохи неспокійна,розповідала Христі дивні речі.Але та списала все на стрес.До нас заходив слідчий.Після розмови з ним мала зовсім заспокоїлася,наче нічого й не було.-розповів друг.

-Слідчий?,-здивовано перепитую.

-Так він приніс Христі деякі документи на підпис.Дитина знайшлась,а повідомити поліцію сестра на радощах  забула .Стоп,з ким ти познайомилася?,-переводить тему він.

-Потім розкажу.Це не телефонна розмова.,- посміхаюсь я.Не вистачало ще щоб хтось почув,як я з домовиком бесіди вела.

-Добре.Зустрінемось на студії?,-теж засміявся друг.Він мене з півслова розуміє.

-Ні я за тобою заїду.Ти бачив яка там злива.Ти на своєму пилососі змокнеш до нитки.- заперечила я .

-Хаха.Окей,- все ще сміється він .

Мій друг пересувається тільки пішки або на електросамокаті.На авто він їздить виключно зі мною. Щодо інших видів транспорту у нього фобія.Річ у тім ,що десять років тому він з батьками потрапив в ДТП.Батьки не вижили.Харитон чудом вцілів.Але з того часу,коли він опиняється в будь-якому транспорті ,в нього стається панічна атака. Виняток- тільки мій автомобіль,але лише з пристебнутим паском і з лекцією по техніці безпеки і блаблабла.

Через годину ми вже були на студії 

-Розказуй,-нетерпляче заявляє Тоні.Поки їхали йому весь час надзвонювали замовники і поговорити можливості не було.