15

І дві фігури

Крізь вогонь

Раптово так зьявились.

Не наче в полум’ї стоять.

На них вони дивились.

І звірі всі притихли ,

Не наче очманіли.

Та лиш Яга зраділа.

Рукою помахавши

І посмішка зьявилась.

Батьків своїх впізнавши.

Вони підняли руки

На небо показавши,

І в мить зьявились хмари

У їх над головою,

І блискавки мов фари

Блищали всі юрбою.

І тут все ясне небо

Покрило чорной мглой.

І наче б то із ведер

Полило всіх водой.

Та в мить Яґа зраділа

І стала хохо тать,

Батьків за порятунок

Не зможе обійнять.

Вони і так все знають,

Її вони кохають.

Тоді в кінці як злива

Скінчила поливати,

Звірята розійшлися

Хати свої шукати.

Точніше

Що у кого залишилось.

Чи у вогні згоріло,

Чи у воді втопилось.

Лише Яґа з ведмедем

Лишились на поляні.

Від смутку та від злоби

Вони не наче пьяні.

Вона в калюжу впала

На коліна.

В руках її

Стискалася дубіна.

Знайти би тих кретинів

Що підпалили ліс.

Повішать на дерева,

Переламати ніс.

Що б більш ніколи ворог

До них сюди не ліз.

А печеніг коварний

Із лісу не пійшов.

Він дочекався ранку.

І засідку знайшов.

А інших побратимів

Він в розвідку послав.

Яґа мабудь померла?

Але ж він не вгадав.

І то була помилка

Яку  могли зробить,
Що б спалену домівку

Іще пійти крушить.

Іде один збирає

Попалених звірят.

Стріла у лоб влучає,

Упав на землю гад.

Ще четверо по лісу

Де стовбури димлячи,

Ідуть шукають тіло,

Злой відьми,

                          не іначе.

В диму все не рясніло

Під смутной пеленой.

Один із них відставший

Не дожене конвой.

Лише ті інши троє

Почули вовчий вой.

Могили їхні плачуть,

Шкребеться їх покой.

І крізь пелену диму

Упав вчорашній рой.

Розбився й розлетівся,

Почав їх всіх кусать

За шию, руки й спину.

Вже нікуди тікать.

А ті що у засаді

Залишились сидіть,
Яга смалой обливши

Смогла живцем спалить.

Ще кілька печенігів

Тікали хто куди,

Через дрімучі й темні

Ялівщінські ліси.

В болоті хто втопився,

Хто втрапив у полон.

Потрапили на скіфів,

Що пили самогон.

Чи брагу, а бо пиво.

Та пьяні ті були.

До селища приперли,

Що б в рабство продали.

Та тільки печеніги

Одне їм бормотали,

Що зла у лісі відьма.

І всіх вона лякає.

Вона живе з ведмедем,

Для нього всіх вбиває,

А той здоровий дуже

Всіх їсть і поїдає.

Звичайно всі сміялись

З розказів їх тоді:

-        Ведмедика злякались

І тромонять байки.

Минувши трохи часу ,

Продавши тих в раби.

Пійшли на полювання,

Ті скіфськіє волхви.

Побачили косулю,

За нею покрались.

Пережував травицю.

Та зникла знов кудись.

І тут один тихенько

До себе всіх гукав.

Такого в лісі дива

Вже точно не чекав.

Не наче в площиниці

Чийсь образ мандрував.

То ж образ молодиці,

А поруч разом з нею

Ведмідь великий грав.

Із голови віночок

Своєї та зняла,

І на кущі калини

Повісила вона.

Та голосно сказала: