13

І показав

На місце те,

Де кущік папороті росте.

І він пійшов,

У лапті взутий,

В думках

Вселяко не забутий.

Яґа ж за ним

По сліду йшла,

Пастки минати помогла.

І проводжала до кордону,

Угідь своїх,

А він до дому.

Ішов ,

Та завжди озирався.

Яґу побачить намагався.

І знав,

Вона його то бачить.

Чи сумно їй?

А може плачить?

По лісу сам собі рушав,

І неприємність не чекав.

Як та сама його знайшла.

По заду хруснула вона.

І гукнув Колоксай :

-        Яґа-а!!!

І радо було обернувся.

На печеніга

Він наткнувся.

Той з переляку заорав,

Від Колоксая

В ліс тікав.

Той печеніг

Там був не сам

На полюваннях

По стежкам.

Збігались інщі печеніги

На крик товариша свого.

В облогу взяли Колоксая

Не давши підступу його.

Не дав йому

Дійти до дому.

Дітей з дружиной обійнять.

Приготувавшися до бою,

Не зміг вже він

Від них тікать.

Стріла в плече

Попала влучно.

І заорав він

Гучно, гучно.

Яґу до себе погукать.

Яґа почувши

Стала поспішать.

Але копьє

Попало в серце.

Душа пройшла

Крізь світле дверце.

А тіло на поляні

Залишилось лежать.

Коли Яґа прибігла,

Лишилось їй ридать.

Їй стало важко дихать.

В грудях

Стало стискать,

В очах застила крига.

Почала та орать.

Почули печеніги,
Що були по близу.

Не уївши мамалиги,
не підстрілив лісу.

Пійшли шукать орунью,

Що сіла на осу.

Обличча все ізмазав

У глину і кору

Ховавшись раз за разом

У темному лісу,

Все гнала печенига

На їхню на біду.

До себе зазивала,

На пасіку свою.

Де пастки готувала

Під листям та іглицей

Вона все заховала,

Та не одну,

Багато.

Вона їх змайструвала.

А ті ішли не знавши,

Що може їх чекати.

Підступний дуже ворог

Веде до себе в хату.

Не буде в добрі ігри

Вона з ними грати.

Попавши в першу пастку

Під землю провалившись

На копья дерев’яні ,

Хто дупою всадившись,

Хто живота пробивши.

По троху зрозуміли,

Що буде дуже складно.

Одразу ж хтось наступний

В петлю повис він безпорадно.

І тільки щоби знявши

Верьовку розрубавши,

Колода прямо з верху

На трьох із них упавши.

Однóму  зламав ноги,

А двох таки убило.

Вони настереглися ,

Бо зла то була сила.

Ішли вже обережно,

Вона їх зазивала.

З ведмедем ставить пастку,

Вона допомогала.

Він їй валив дерева

І підіймав на гору.

Вона гострила списа

Ховала їх під флору.

Наступні печеніги

На дереві повисли,

А ті їх не знімали,

Боялися що тріснуть.