12

А він їй сказав,

Що не може пійти,

Бо бачить,

Що коїться в її душі.

-        Це ти не сприймай

Як для себе образу.

Як треба

То мабуть бійду я одразу..

І руку за руку

Перед собой вона склала

До нього спиной

Повернувшися стала

І гордо,

Немов  королівна сказала:

-        Від чого це я

На табе ображаюсь?

Образи на тебе

Я тримать не збираюсь.

В самой на душі

Тільки кішки шкребуть.

Та швидше б

Того Колоксая забуть.

А він підійшов

Та взяв за плече,

І каже:

-        В самого на серці пече.

А в неї не наче

Розтає все в грудях.

Від рук Колоксая

Темніє в очах.

Таке відчуття

Мов зьявилась надія,

І як поплавок на воді

Клює мрія.

Та все ж таки розум

Тримає в руках.

В полон не потрапити

У нього в очах.

До себе він ніжно

Її обертає.

Її дивиться в очі.

У неї все тає.

І мабуть він хоче

Не наче сказать.

Та слів не знаходить.

Слюну починає ковтать.

Вдивляються в очі

Друг друга вони.

А ті мерехтять,
Та блищать як вогні.

І палко почав

Він її обіймати.

У губи та шию

Її цілувати.

Ні якого спротиву

Він не відчув,
Яґа так хотіла

І він це почув.

І він пестив груди,

Ласкав їй живіт .

Та стала слабкою

Відчула політ.

Вітдались вони

На всю ніч почуттям.

Займались коханням,

Пустились у срам.

До ранку у ліжку

Вони кувиркались.

З зорьою лягли

І в обіймах стискались.

Прокинувшись.

Та після вставши.

Не наче в думках заблукавши.

Так мовчки.

Ще довго не гравши

Один на одного дивились,

І до останьої хвилини

Вони в собі не розумілись.

Як далі бути?

Що робить?

І Колоксай їй говорить:

-        Ще з малку

Я тебе кохаю.

Як долі знову

Дві сплелись.

Вже шляху іншого

Не маю,

Що б разом жити

Нам зійтись.

І більше я вже

Не вагаюсь,

Тебе з собою заберу.

Своїй дружині

Я покаюсь.

Порозумітись запрошу.

Пробачить або ні

Не знаю,

Та втратити тебе

Лякаюсь.

І гріх цей

На душу візьму.

Яґа на нього подивилась,

На ньому чуба приласкав.

Так ніжно йому посміхнулась

І ледве шопотом сказав6

-        Не треба

Любий Колоксаю,

Свою родину розрушати.

Мене і зовсім

Ти не знаєш,

І не тобі

Про це рішати.

Одужаєш,

Пійдеш до дому.

Дітей

Не треба ображати.

Дружині

Треба допомога.

А я за себе

Зможу постояти.

Одужуй швидше,

Бо скоро треба вирушати.

Сказала це йому.

І вставши з ліжка

Вийшла з хати.

До вечора її не було.

Лише ведмідь

В кутку хропів.

На дворі

Значно сутеніло,

Почувся скрежет

Двох орлів.

Які над лісом майоріли.

Яґа сумна ,

Або раділа.

По лісу до нучі бродила.

І в подумках

Вона летіла.

Неначе серце зрозуміло,

Чого в житті

Воно хотіло.

А Колоксай її чекав,

Від смутку

Пісню заспівав:

-        Чого душа моя

Ти хочеш?