11

Та тільки відкривши

На вулицю двері

Швиденько хопається

Знову за стелю.

-        Та що ж це таке?

Куди ділась земля?

Собі бормотав

Як маленьке дитя.

Події такої

Авжеж не чекав.

Будинок в повітрі

Собі парував.

Точніше він сам

Це собі уявляв.

Присівши на ліжко,

Забув про кущі.

-        Де ж я опинився?

Спонукало в душі.

Його це питання,

Сумлінне бажання,

Тікати мерщі.

Та тут він почув,

Як повзе дещо десь,

Неначе шкребеться

І дерева хрусь тресь.

Та ось відчиняється

З вулиці дверь,

І в хату заходить

Якийсь страшний зверь.

Здорове, мохнате,

Неначе ведмідь,

В кущі Колоксай

Точно вже не спішить.

І він до стіни

Притискається швидко,

Ведмідь подивився

На нього так бридко.

І наче нового

Він в ньом не знайшов.

Він далі в кімнату

Собі сам пійшов.

Повз нього пройшовши,

Він ліг на ліжак.

В очах Колоксая

Пробуджував жах.

Думки в голові

Опанувати не встиг,

«- Як він збудувати

Будинок цей зміг?»

І що за ведмідь,

Що будинки будує,

Чи від печенігів

Людей він рятує.

Чи обертом в нього

Пійшла голова?

В думках у нього

Пролетіла стріла.

Будинок в повітрі,

Хазяїн ведмідь

Піднявши рубаху

Живіт не болить.

І там де стрілою

У нього попали.

Малюнком на шрамі

Його змалювали.

Чи може ведмідь цей

Якийсь лісний бог?

Який врятуватись

Йому допомог.

Думки промайнули

У нього за мить

Які лиш свідомо

Він встиг зрозуміть.

І тут на порозі

Зьявилась Яґа,

Гарненька, худенька,

Струнка мов ріка.

На ліжку стоїть він

Ведмедя злякавшись.

У штанях у мокрих,

В куточок зажавшись.

Яґа присоромив

Його засміялась,

Бо ведмедя цого

Вона не лякалась.

І він наче бовдур

Тихенько притих,

З кута придивляючись

З подивом в них.

-        Та ну не лякайся..

Сказала Яґа.

І руку до нього

Свою простягла.

-        Яґа мене звати..

Сказала йому.

-        Не треба лякатись.,

Та ну,

Ти чому?..

Із пристрастью він

Так на неї дивився.

З під ніг у його

Весь світ покотився.

Бо дуже чарівна

Була та краса.

Охайна , руденька

У неї коса.

І одяг в обтяжку

У шкірі тигровій.

Та личко кругленьке

Та дуже кайфове.

Від запалу в нього

Хапає ікота.

В думках він гадає :

«- Чарівна істота!».

То може і зовсім

Вона не людина,

А фея чарівна

І навпіл тварина,

А може дух лісу,

Що його врятував.

Та злих печенігів

Він всіх повбивав.

Живе у хатині,
Що в деревах ровте,

А по весні

Хата мабудь цвіте.

Стоїть

І не слова не може промовить.

Яга засміялась

Він поглядом ловить.

-        Та ну заспокойся,

Давай припиняй.

Тебе звати як?

А він:

-        Колоксай.

-        Ну ось,

Це вже краще..

Казала Яга:

-        Давай поїмо.

Дістає пітуха.

Та він головою