10

Наступного дня

І наступної ночі

Без тями лежить

І собі щось бормоче.

Минають так дні

Майже тиждень пройшов,

На пузі йому

Яґа робить шов.

Відвари із трав

Та плодів готувала,

До роту по троху

Йому заливала.

Так кожного дня

Його лікувала.

І рана на пузі

Цого заживала,

От так лікування

Для нього минало.

І час

Що б одужать

Спливало не мало.

Яґа дистанційно

Його покохала.

Так кожного дня

Йому руку стискала

І ніжно обличча

Долоней ласкала.

Та він без притомний

Лежав без порадно,

Повітря лише

Він хопав дуже жадно.

Минув тиждень другий,

Вже третій пійшов.

І тут цей мужлан

В собі сили знайшов.

Із постілі встав

Та до двері пійшов.

За тім’я схопився,

Схотів пригадать,

Як він приложився

На тую кровать.

Та ноги тримати

Не в змозі  його

І знов він сідає

На край ложе свого.

Тримає руками

Макітру свою:

-        Чи може то я

Опинився в раю?

Себе він питає,
Хоче все зрозуміти.

І згадує він

Як його хочуть вбити .

Як йшли вони лісом

Із батьком старим.

Збирали гриби

Та побачили дим,

А то на полянці

Зжигали дрова.

Не їхнього плем’я

Гуляла братва.

І тут прищурившися

Той що приліг,

Зирнув мов як міг

На них печеніг.

І він само гучно

Поміж них розсміявся.

Всім каже,

Що їм подарунок дістався.

І пальцем показує

Прямо на їх.

Тут хором в Ялівщіні

Бряскає сміх.

Вони повставали,

Кричить хтось:

-        Хапай!

А батько на сина:

-        Тікай Колоксай!

Я стримаю їх,

Хоч в останє не хай.

Та він каже:

-        Батько!

Разом давай.

І тягне за руку.

Батько:

-        Сам поспішай!

Мені вже тікати

Не має куди.

Тікай швидше в селище,

Підіймайте мости!!

Штовхає він сина

В найблищі кущі.

Бере свого дрина

І рушає мерші.

Що б дати тим дрином

Комусь по балді.

А той Колоксай

У кущі як упав

Скотився в овраг

І гучно кричав:

-        Ні батьку!

Не треба!

Тікати давай,

До дому рушаєм,

Зі мною тікай.

Але лиш у відповідь

Крихчання почуав.

Та рич печенігів,

Що здобич здобув.

Ще кілька ударів глухих

Та чийсь стон,
То батько з дубиной

Не здається в полон.

Вони окружили його

Зі всіх бок та сторон.

Але Колоксаю

Предстояв марафон.

Бо треба ще довго

Та швидко біжать.

Не треба вже

Рідного батька чекать.

Бо він у полон їм

Так просто не здався.

З ножем у спині

На траві він волявся.

Кров крапала в землю,

Душа до небес.

До дому старий

Вже грибів не донес.

Тут в стовбур сосни,

Що біля нього стояв,

Влучає стріла.

Колоксай не чекав.

Лише він подол

Своєй ряси підняв,

В глиб лісу

Своїми ногами шурував.

То впав то піднявся

То знову упав.

Зігзагом від стріл

Він ворожих тікав.

І потім стріла

Як влучає в живіт,