8

Пійшла на той рьов,

Помінявши дорогу.

Іде обережно,

Тихенько став ногу.

В кущах помічає

Ведмежу берлогу.

І тут її серце

Забило тривогу.

Посунувши в сторону

Гілку вологу.

Побачив в берлозі

Вона ведмежа,

На лапах стояв ший

Ще ледве диша,

Всміхнулась на радості

В нього душа.

Хотів до Яґи підійти,

Та спіткнувся,

Піднявшись,

Безглузденько він отряхнувся.

Яґа засміялась

І взяла до рук

-        Де ж твоя матінка

Мій любий друг?

Всміхнувшись у нього

Вона запитала.

Лише через

Деякий час з’ясувала,

Що мати

Свого ведмежа рятувала,

Від тих печенігів,

Що Яґа дратувала.

Мисливці

Які полювати пійшли,

Ведмежу берлогу

У лісі знайшли.

Ведмедиця,

Що б врятувать ведмежа,

Напала на них

І у ліс повела.

Подалі у ліс

Від своєї барлоги,

Ричала на їх,

Що б свіркали в них ноги.

Але врятуватись

Сама не змогла.

Зашуміли дерева,

Вона полягла.

І очі ведмежі

Свої не заплющів.

Упала сльоза

На малесенький плющік.

А ті заорали,

Їх радісний сміх.

Життя відібрати

То втіха для них.

Ведмедика того

До себе забрала.

Косулю спіймала,

Молока подоїла

І відпустила.

Ведмежа напоїла,

Що б той не ричав.

Вона так хотіла,

Він в неї зростав.

Їого приручила.

Лише кілька місяців,

Відчутно той зріс.

Разом розважались,

Ходили у ліс.

Вона його вчила.

Почала тренувати.

І деколи разом

Ішли полувати.

І той був слухняний

І швидко зростав.

Хазяйку свою

Він дуже кохав.

Бо матір свою

Йому рідну змінила.

І жити у лісі

Його та навчила.

Пастки показала

Де в неї стоять.

Вона тренувала:

-        Не можно гулять!

Ведмідь підростав

І її захищав,

І з розумом всі ті поради сприймав.

Минали роки,

Вони разом зростали.

Життєвий свій досвід

Собі здобували.

Але печеніги

Від них не відстали.

По лісу Яґу

Печеніги шукали.

Бо знали,

Що та десь

У ньому живе.

Настане той час

І вона десь спливе.

Тим часом

У Ялівщіні було все тихо.

Вона змайструвала

На дереві стріху.

Підлогу і стіни

На високій сосні,

І в тому будинку

З ведмедем жили.

Будинок у скронях

Таємно ховався,

Шукати їх там

Тільки б чорт здогадався.

Але у деревах

Високих і темних,

Колишня природа

Сховала напевно.

Із гілки на гілку

Тихенько спиралась,

От так і підлога

В її збудувалась.

Ведмідь на дерева

Гілляча тягав.

Яґі будувати

Він допомогав.

Підлогу всю глиной

Залила вона.

І мхом, що б не дуло

Де у стінах діра.

Із каменя з глиной

Збудувала камін.

У стріхі діру,

Що б був димогін.

У зимку в будівлі

Завжди було тепло,

Бо камінь на піч

Збудувала як цеглу.

І одяг собі з павутиння ткала.

У зимку зі шкіри

Пошила шубу вона.

Як мати навчала

Іголкою шить.