6

І тільки поглянув

Як вогник згасав,

Підкинула дров,

Як батько навчав.

Вона взяла камінь

І палку струнку,

Заточила стрілу,

На лук тєтєву.

І тільки почало

У лісі світати.

Почала ще з темна

Добичу шукати.

Пійшла на болото,

А там каченя,

Маленьке таке,

Ну видно дитя.

І качка з ним поруч

Болотом пливе.

Яґа зголоднівша

Приціл свій веде.

-        Та як же я можу?!

І дрогне рука?

То ж качка як матір

Тому каченя.

Та я кращє з голоду

Буду вмирати.

Не можу в дитини 

Я матір забрати!

І тут з висоти

Камнем кинув орел,

В думках у своїх

Каченя він вже зжер.

Але його планам

Спіймать каченя,

З кущів полетіла

У груди стріла.

І влучила з лука

Маленька Яґа.

Так першу вечерю

Здобула вона.

Як вчив батько Скіл

Навчилась Яґа.

Тут вона зрозуміла,

Що в житті їй робити.

Що в житті  у  своєму

Як далі їй жити.

Що слабких повинна

Вона  захищати,

І злих печенігів

Вона буде вбивати.

Хоч кажуть,

Що в полі

Один не боєць.

Так вона живе в лісі.

Печенігам кінець.

Здобув над орлем

Свою перемогу.

Дістала з води

Здобич вологу.

Принесла в нору у свою,

Обскубла.

Підкинула дров

І зраділа вона,

Що знайдено шлях,

Як  в житті далі жити.

У лісі своєм

Буде здобич ловити.

Не скривдить ніхто

Більше в неї життя,

Не буде тікати.

Вона вже не дитя.

Минув місяц, другий ,

Минув майже рік.

Яґа підросла

І сніг майже зник.

Ловушек, капканів

Наставила скрізь.

Сама їх робила

Куди не полізь.

І хату почала

Свою будувати,

На дереві високо,

Що б важко у лісі

Її було шукати.

У цій важкій справі

Їй звіір допомагав.

Вона знала звірів.

Наприклад бобер,

Дерева рубав.

В лелеки навчалась

Гніздо майструвати.

У білок дізналась

Як горішки збирати.

Із глини навчилася

Посуд робить.

Що в піч можно ставить,

А він не горить.

Грибів назбирати,

Та рибу ловить.

Яєчню у птаха

Могла підмутить.

Вона дізнавалась

Як одяг в’язати ,

Як мати навчала

Її голку тримати.

Як сумно ставало

Молгла заспівати.

Із лука стріляла

Як хоче пограти.

По лісу блуждала,

Всі знала стежки.

У зимку по білках

Кидала сніжки.

І разу одного,

Далеко зайшла,

Далеко до лісу

Де ще не була.

І запахом чула

Велику біду.

От коник зафиркав.

-        Тихенько пійду.

Сказала Яґа

Собі на слуху.

-        Та він майже близько

По лісу іде.

По крокам важким

Чую здобич несе.

Полізла на сосну

Високу й струнку,

Що б їй було видно

Кого несе на горбу.