5

Вона бігла швидко

Повз плющі між дерев.

Не чутно вже було

Ні плачу , ні рев.

Добігла вона

До зміїной нори.

Чекала до ранку,

Заснула в траві.

Прокинувшись після

Почала ридати.

Бо так не побачила

Рідную мати.

Бо вбили копьєм

Її рідного тата.

Не ляже до ліжка

В улюбленій хаті.

Що бідній дитині

У лісі робити?

Хто б її пригорнув?

Хто її буде любити?

Стогнати почала,

Звернулась в калач.

Крихтіла так важко

І стала як м´яч.

Стискала в кулак

Зірвату траву,

Хотіла б зробити

З її булаву,

Щоб єю розбити

Чиюсь головý.

Ще довго качалась

Вона на землі.

І сльози котились

Із глаз і душі.

Ридала,

І землю пихала до роту,

Бо вже не побачить

Вона свого роду.

Хотіла б вона

Покінчити життя,

Чи згинути,

Що б не було вороття.

Та розум її

Майже все подолав,
Але тихий час

Ще її не дістав.

І мозок її

Вже від сліз утомився,

І плач по Ялівщіні

Вже не котився.

Заснула Яґа

У Зміїній норі.

Лиш місяц сіяв

Їй в ночі до зорі.

Прокинувшись з ранку,

Так добре поспавши.

Вся стомлена,

Матір свою не чекавши.

Від знобу голодна

По лісу іде,

Грибів назбирала,

Малину несе.

Зробила в норі

У своїй димохід.

Із камня зробила

Огранку воріт.

В середину дрова

Охапку сирих,

І хвої сухої,

Дві палки простих.

І терла, і терла

Весь день і всю ніч

Вже руки затеркли

До самих до пліч.

Вона в голові

Голос батька все чула,

Як він її вчив,

Щоб вона не забула.

Як він у походах

Вогонь здобував,

І голос  в душі

Лиш її спонукав.

Підтримку велику

Що в серці лишалась

Якою Яґа

Дуже сильно пишалась.

І ось вже заплющені

В дівчинки очі,

Так стомлена дуже,

І спати вже хоче.

На плечі її

Мьягко ковдра лягае,

І голос шепоче,

Мов ніжна весна:

-        Лягай моя мила!

Ти сильне дитя,

Ти витримать можеш

Усі негаразди.

Ми поруч завжди,

Наша донька Яґа.

Лягай відпочинь,

Які б не були

У житті всі баласти…

Лягай відпочинь!

Голос мати лунав.

Відчула як батько

На її поглядав.

Долонь свою теплу

До дров він підніс,

Вони запалали,

Батьки пійшли в ліс.

Цілесеньку ніч

Зігрівало тепло,

Багаттям яким

Батьки їй лишили.

І снилися ясні,

У кольорі сни.

Зелені, квітучі,

Духмяні луги.

Луги

Про які вона навіть не чула.

У сні у своєму

Негаразди зібула.

Летіла як пташка

У хмарах вона.

Відчула той запах

Як пахне весна.

Крізь райдугу навіть

Рукой зачепившись.

Крізь річку прозору

Водою умившись.

Такий гарний сон,

Та нажаль не весна.

Від холоду встала

Бо змерзла вона.