Який дуже гарний ,
Ялівщінський ліс.
Таке відчуття ,
Ніби в місті він ріс.
А може то місто
Зростало навколо,
Дороги , будівлі,
І дамби , і школи.
І ходить до лісу
Все місто гулять.
Хтось стреси знімає,
Хтось відпочивать.
Але у далекі,
Далекі часи,
То були дрімучі
І темні ліси.
Дерева високі ,
Широкі стовпи.
То дуже таемні
І дивні часи.
Раніше всі люди
Навчались писати.
Будівлі без кранів
Могли змайструвати.
Родину копьєм
Та щитом захищати.
І зводили дуже
Високий паркан,
Навколо общини
Зберігати свій клан.
На вогнещі десь
Готувався кабан.
Хтось рибу
У Стрижні широкім ловив,
А хтось полював
І косулю убив.
Та жінки у лісі
Грибів назбирали,
А хлопців із лука
Стріляти навчали.
Якщо захворів ,
То травой лікували.
Ось так і жили вони
Мирнеє плем’я.
Минав мирно час,
Спливало як бремя.
І жила у селищі тому сім’я.
Зростала там дівчинка
Руденьке дитя.
І мати гарненька,
І батько міцний.
Із лука у зайця
Міг влучить з версти.
#10030 в Любовні романи
#320 в Історичний любовний роман
#3726 в Різне
#963 в Поезія
Відредаговано: 18.01.2021