45

Данило вийшов із деканату з легким серцем. Ще один місяць – і його робота в університеті закінчиться. Це був цінний досвід, але настав час рухатися далі.

Брат чекав на першому поверсі.

— Вирішив пригадати, як виглядає наш універ усередині? – хмикнув Данило. – Може, ти ще в їдальні пиріжок з картоплею захочеш спробувати?

– Ні, на такі збочення я не підписувався. Краще пиріжок з капустою, – ляснув його по спині Роман. – А сюди я зайшов, щоб на студенток подивитися.

– Я подумав, що ти ностальгію відчуваєш, тугу за світлом минулим.

– Ой, Дань, позбав мене цієї сентиментальної нісенітниці, – дуже різко відмахнувся Роман. – Поїхали краще кудись, пообідаємо.

Вони зупинилися в суші-барі та замовили величезний сет ролів.

— Як життя? Ніхто більше тебе пивом не обливав? – єхидно запитав Данило.

— Цікаво, як довго ти це згадуватимеш? Не набридло ще?

— Ні, ця картинка грітиме мою душу найближчі десять років. Не пригадаю, щоби дівчата з тобою так чинили. Ти завжди умів їх приворожити, навіть розлучався красиво і без зайвих істерик. А тут стався збій у системі.

– Малолітка, що з неї взяти, – буркнув Роман, але при згадці про зухвалу білявку його очі спалахнули.

— Бурчиш як старий дідуган. Зізнайся, що Ася тебе зачепила.

— Дань, я, звичайно, розумію, що ти зустрів кохання всього свого життя і різко став настирливо-романтичним, але я не змінився. Так, малолітка з вогником, але вона мене не зачепила.

– Як скажеш, – недовірливо повів бровами Данило. – Так про що ти хотів поговорити під час особистої зустрічі?

– Я маю намір взяти в серпні відпустку, днів на шість, – одразу пожвавішав Роман. – Пам'ятаєш, як ми з тобою вперше вибралися за кордон і гуляли європейськими містами, не вірячи своєму щастю? Так ось, полетіли зі мною до Чехії? Надолужимо втрачене за рік.

— Не повіриш, але я хотів тобі запропонувати те саме. Тільки розглядав Австрію чи Німеччину, але можемо й у Чехію заскочити.

– Дівчина твоя не засмутиться, якщо ти поїдеш без неї?

– Звісно, ні, до того ж я їй сюрприз готую, — сказав Данило, захоплюючи паличками рол “Філадельфія”. – Давай краще обговоримо нашу подорож Європою. Я б почав з Відня, потім навідався до Брно та Праги. Що скажеш?

***
Увечері Ксюша була незвично задумливою та мовчазною. Так відбувалося щоразу, коли вона боялась чи соромилась щось сказати Данилові. Спочатку його це нервувало: він ставив запитання, заглядав їй у вічі, намагаючись розгадати причину мовчання, але потім зрозумів – потрібно терпляче чекати, поки Ксюша сама про все розповість. Вона не виносила тиску, відразу ж замикалася в собі і миттєво вигадувала якісь безглузді теми, щоб зам'яти незручну паузу.

Тому Данило, як ні в чому не бувало, розмірковував про плани на майбутнє – де працюватиме, на якій посаді, коли відправить перше резюме. Ксюша, покусуючи нижню губу, слухала його і хмурилася.

Ну от, зараз вона не витримає.

– Даню, я не знаю, як сказати, – тихо мовила Ксюша.

— Що трапилося? – посміхнувшись, спитав Данило, сідаючи біля дівчини і дивлячись у її стривожені очі.

— Розумієш, ми сьогодні з Асею розмовляли. І вона запропонувала варіант один, дуже гарний. Аська хоче полетіти в Амстердам на кілька днів. Прогулятися вулицею Червоних ліхтарів, помилуватися пряничними хатками, купити кекс з цікавою начинкою. І поруч Бельгія: туди за пару годин можна доїхати, Брюссель і Брюгге подивитися, — Ксюша запнулась і з побоюванням глянула на Данила.

Йому цей погляд не сподобався – невже вона боїться його реакції? Нісенітниця яка. І так ясно, до чого вона веде.

– І Асі нема з ким туди летіти, а вона літаків боїться. Розумієш? – з надривом говорила Ксюша. — Ось вона і запропонувала вирушити з нею в подорож. А я дуже хочу побачити Амстердам! Там гарно, і мене приваблює атмосфера вседозволеності – уявляєш, у країні є майже все, про що у нас навіть говорити бояться. Цікаво побачити, як люди живуть у такій свободі. Мені подобається Асина ідея. Та й ми з тобою нічого не планували на літо. І гроші у мене є, накопичені копірайтерською працею... Але якщо ти проти...

Тут її голос зірвався. Ксюша лише судорожно втягла повітря і подивилася на Данила. А він раптом розлютився. Три місяці товкмачить, що вона не повинна перед ним виправдовуватись і може чинити так, як хоче сама, що у них рівноправні довірчі стосунки. Говорить, а толку немає. Правда, до цього вони обговорювали все більше в теорії, кілька разів Ксюша з таким же хвилюванням казала про ресторани і концерти, і він, звичайно ж, дивувався і відповідав, що вона може йти, куди завгодно, без його дозволу. Вони ж вільні люди.

– Я можу нікуди не летіти. Все ж таки це цілий тиждень без тебе, – забурмотіла Ксюша, злякавшись затяжного мовчання.

Данило глянув у тьмяне світло за вікном, глибоко вдихнув, розуміючи, що не повинен злитись і різко висловлювати своє обурення. Це все наслідки минулих стосунків. Їй важко, вона ще не звикла до того, що все може бути нормально, без сварок та заборон. Не можна злякати її безглуздим спалахом гніву та образи – стане лише гірше. Справа не в ньому.