42

Я відкинула телефон, підскочила на ліжку і смачно матюкнулась.

— Що трапилося? – Данило тривожно подивився на мене.

— Батьки заявились! Чорт-чорт-чорт! Я не знаю що робити. Тобі сорочку вдягнути треба. І я виглядаю, напевно, краще нікуди. Чорт, мама все зрозуміє.

Я почала бігати по кімнаті, оглядаючись на всі боки і чортихаючись.

— Стоп, відставити паніку! – сказав Данило голосно і суворо. – Перестань бігати, заспокойся, все буде нормально. Поправ футболку, розчеши швидко волосся — це не дуже допоможе, але гарячковий блиск в очах і розпухлі від поцілунків губи ти ніяк не приховаєш.

— Чорт!

– Не хвилюйся, – Данило підняв з підлоги сорочку.

— Ти не розумієш. Вони ось-ось тут будуть, а я їм про тебе нічого не розповідала. Чорт! Може, ти сховаєшся в шафу? А? – спитала я з якоюсь шаленою надією в голосі.

— Ксюш, не буду я нікуди ховатися. Познайомлюсь із твоїми батьками, ти не маленька вже – вони все зрозуміють, – він схопив мене за плечі і легенько труснув, приводячи до тями.

– Так, добре, – я прикусила губу. – Одягайся швидше.

— Ти хоч двері зачинила? – Данило натягнув сорочку і взявся за ґудзики.

– Та блін! – я кинулася до дверей, але ті різко відчинились.

– Привіт, доню, – вигукнула мама, першою заходячи до кімнати. Радісна усмішка зникла з її обличчя, як тільки вона помітила незнайомого чоловіка поруч зі мною.

Картина маслом: Данило застібає останні ґудзики на сорочці, а я завмерла на місці з диким виразом на обличчі – волосся скуйовджене, обличчя червоне, дика паніка горить в очах і губи заціловані до непристойності. Здрастуйте, мамо, ми вас не чекали.

— Привіт! – слідом поріг кімнати переступили батько з бабусею.

– Чорт, – трохи чутно прошепотіла я. Ну і чого їм удома не сиділося?

– Здрастуйте, – спокійно привітав Данило мою сім'ю. – Мене звуть Данило, я хлопець Ксюші, – він підійшов до батька і простяг йому праву руку. Тато був збентежений, але відповів на впевнене рукостискання.

– Максим Сергійович, – представився він.

– Приємно познайомитись, – кивнув Данило і подивився на здивованих жінок.

Бабуся прокинулася першою: вона окинула Данила уважним поглядом, доброзичливо посміхнулась і сказала:

— Маргарита Миколаївна. Дуже рада знайомству, юначе, – бабуся обернулася до мене і задерикувато підморгнула.

Найдовше приходила до тями мама. Вона підозріло дивилася на Данила, але мовчала. Відповіла на вітання та сіла на ліжко Асі, намагаючись осмислити побачене.

— Дивлюсь, Ксюто, ти прислухалася до моєї поради. Молодець, гарного хлопця собі відхопила, схвалюю, – радісно сказала бабуся. – Максимко, не стій біля дверей, сідай кудись. Будемо з Данилом знайомитись.

– Але чому ти нам не сказала? – нахмурилася мама. – Ми б тоді не приїхали ось так, без попередження.

– Не знаю, все швидко закрутилось.

– І давно ви разом? – поцікавився батько.

– Шість днів, – тонким голоском відповіла я.

Данило взяв мене за руку і міцно стиснув, підтримуючи впевненим дотиком.

— Якщо вже у нас вийшло незаплановане знайомство, то, може, перемістимося в більш відповідне місце? – запропонував Данило. – Тут поруч є гарний ресторан, посидимо, поспілкуємося нормально.

– А давайте! – зраділа бабуся. – Нічого тут ляси точити і тарганам заважати. Я ось давненько в ресторані не була, згадаю молодість. Ксют, ти не уявляєш, які хлопці мене на побачення в кафе звали. Ой сама не вірю, що таке було.

Під бабусин звучний лепет наша компанія вивалилася на свіже повітря. Тато виглядав суворіше, ніж зазвичай, мама зовсім розгубилась, і тільки бабуся відчувала себе впевнено та ділилася бурхливими подіями молодості.

— А ось до твого дідуся я цілий місяць зустрічалася з двома красенями. Нічого серйозного, так, дівоча гра, але мені подобалося з ними на побачення ходити. Уявляєте, з одним у кіно сиджу, з іншим булочки в кав'ярні куштую. Я навіть задумалась, кого з них вибрати. Хизувалася перед подругами, вони мені заздрили жах як. І це зрозуміло, я в двадцять років першою красунею інститута була. Ноги стрункі та довгі, очі величезні, волосся до пояса! А з хлопцями тими розлучилася, коли дідуся твого побачила. Це було кохання з першого погляду. Тільки він мурижив мене довго, до себе не підпускав, але я панночка пробивна, свого не втрачу. От і Петько не витримав – все одно закохався в мене по вуха.

– У тебе класна бабуся, – прошепотів Данило на вухо.

У ресторані ми замовили каву та десерти. Мені шматок у горло не ліз — я все чекала, коли щось піде не так.

– І як ви познайомились? – почав допит батько.

– Я викладаю у вашої доньки соціологію культури, веду лекції та практики.

– Ось як, – сказала мама, заспокоюючись: її погляд потеплішав, на губах з'явилася добра посмішка. – Я у студентські роки була закохана у професора, який читав лекції з правознавства. Гарні були часи.