41

До п'ятниці ми більше не бачилися. Данило щодня працював до півночі, а я після занять писала тексти для замовника, а вечора проводила з Аською. Подруга поступово оживала: більше не дивилась у стіну тупим поглядом, не смикалася при кожній згадці батьків. Ася знову радісно пурхала по кімнаті, пропонувала відвідати нові заклади й одного разу затягла мене на роллердром.

П'ятниця наближалася зі швидкістю черепахи. Данило пообіцяв, що буде вільний у вихідні й у нас відбудеться друге побачення, а потім, якщо я захочу, ми поїдемо до нього. О так, я дуже цього хотіла! Нестерпно стільки днів засипати без коханого під боком.

На практичне заняття прийшла майже вся група. Після колективних обіймашок та розпивання шампанського пари Данила користувалися популярністю навіть серед двієчників та затятих прогульників. І що найдивніше: довкола копошилися симпатичні однокурсниці, заглядали викладачеві в рот і посміхались, а я не відчувала ревнощів. Лише гордість за свого чоловіка.

Все ж приємно, коли на твого коханого дивляться із захопленням, а ти сидиш, така вся невинна відмінниця в окулярах і футболці, і знаєш те, про що інші навіть не підозрюють. Наприклад, як мило Данило Володимирович виглядає в домашніх спортивних штанах, готуючи млинці на кухні, як темніють його очі під натиском бажання, як майстерно він цілується.

— Ти думав, чим ми сьогодні займемося? – грайливо запитала я після заняття, залишившись із Данилом у порожній аудиторії.

– Чесно кажучи, ні, я вчора до третьої ночі проект дороблював. А в тебе що, є ідеї?

– Так. Чи не хочеш зазирнути до мене в гуртожиток? – я нервово чекала відповіді. Все ж таки не кожен чоловік мріє про побачення на скрипучому старому ліжку в компанії тарганів.

— Це твоя таємна фантазія? – тут же здогадався Данило, розтягуючи губи в порочній посмішці.

— Можливо. Тільки ти не подумай, я нікого не кликала раніше в гуртожиток, — тут же почала виправдовуватись я. – Сусідки поїхали додому, Аську я попросила в кіно сходити, фільм аж дві з половиною години триває.

— І мене пропустять ваші цербери-вахтери?

– Так, сьогодні тітка Світлана чергує, вона щоп'ятниці пропускає хлопців до студенток, бо розуміє, що не всі можуть зняти номер у готелі.

– Все ж таки дивний у вас гуртожиток: то карають за пізнє повернення, то допомагають влаштувати романтичні побачення.

Як і очікувалося, вахтерка Світлана спокійно пропустила нас усередину. Я, соромлячись, показувала Данилу місцеві пам'ятки: пофарбовані синьою нудотною фарбою стіни; порожні коридори з брудно-коричневою підлогою; убогі умивальні без дверей; невеликі кухні з двома газовими плитами та липким столом. І чим я думала, коли кликала гарного чоловіка в дорогому одязі у своє убоге житло?

— Ну що, ти не дуже злякався? – спитала я, зупиняючись біля дверей.

– Ні, – крутнув головою Данило. – Я півроку жив у гуртожитку разом із братом, ми хотіли пізнати переваги студентського життя. Наш гуртожиток виглядав краще: блокова система, окремий туалет і душ на дві кімнати, вахтерки без закидонів. Ти даремно переживаєш, — він м'яко погладив мене по щоці. – Давай, показуй свою оселю.

Я дістала ключі і, все ще хвилюючись, відчинила двері. Наша кімнатка хоч і була маленькою, зате виглядала пристойно: світлі шпалери, бежевий килим, акуратно застелені ліжка та масивний дерев'яний стіл біля вікна.

– Гарно, – хмикнув Данило, роззуваючись біля порога. – Тільки місця для чотирьох людей катастрофічно мало.

– Нам ще пощастило. В інших кімнатах і вп'ятьох живуть. Замість письмового столу вони ставлять ще одне ліжко.

— Романтика гуртожитків так і залишиться для мене загадкою.

– Як і для мене. Я думала, що буду відриватися щодня з крутими сусідками, співати пісні під гітару, заповзати у вікно після опівночі, щоб обминути злу вахтерку. Але ні – наша філологічна спільнота тиха і скромна, тільки на другому поверсі якісь пристрасті періодично відбуваються, там пацани-лінгвісти живуть. Але знайомитись із ними немає жодного бажання.

– Ну й правильно, – Данило взяв мене за руку і потяг за собою. – Я так розумію, твоє ліжко ліворуч від вікна?

— Так. Як ти здогадався?

– Бачу знайому книгу на полиці. Здається, ти її демонстративно читала на моїй практиці

— Який ти уважний і злопам'ятний!

Я обвила його шию, закопалась руками в густе волосся і поцілувала. Як же я скучила за ці дні!

Мої руки блукали по його плечах, розстібали ґудзики на сорочці і скидали одяг на підлогу. Данило зняв з мене футболку та провів язиком по ключиці. Я застогнала, віддаючись наполегливим ласкам.

Мені не хотілося затягувати з пестощами, все потім, пізніше, коли ми вгамуємо перший голод. Я потягла вниз блискавку на його джинсах, мріючи швидше злитися в одне ціле.

І тут пролунав дзвінок мобільного. Твою ж наліво! Як вчасно!

– Тобі батьки телефонують, – хрипко засміявся Данило.

– Я зараз скину, – піднялася з колін і відхилила вхідний виклик. – Нічого, я вже хотіла перейти в горизонтальне положення.

Данило поцілував мою шию.