35

Роман знову став схожим на себе: впевнене примруження очей, увага до найдрібніших деталей, глузливі інтонації в голосі. Лише кілька тижнів минуло, але їх вистачило, щоб брат виринув із безодні саморуйнування.

– Гарне дівчисько, кмітливе, – не втримався від коментаря Роман. – І поглядом тебе пожирала. Одного не зрозумію – якого чорта вона назвалася лише твоєю студенткою?

– Тому що ми вирішили не поспішати. І я досі не зізнався їй у своїх почуттях.

— Тоді зрозуміло. Дивись, Дань, щоб не було надто пізно. – Роман витяг з кишені пальто бежевий портсигар із Montecristo Dantes. – Сигару будеш?

– Ти ж знаєш, від такого я не відмовлюсь, – посміхнувся Данило.

З Ксюшею він поговорить потім, а зараз необхідно налагодити кволі стосунки з братом.

— Вибач, що в останню зустріч порівняв тебе з батьком. Це було жорстоко, – гірко сказав Данило, коли вони вийшли на терасу і закурили по сигарі. Як в старі добрі часи.

– Ти все правильно зробив, – Роман задумливо подивився на залитий калюжами двір. — Я цілий рік хотів залізти на той проклятий "Парус" і сиганути вниз. Але твої слова, вимовлені в запалі емоцій, протверезили мене. Наталя залишилася в минулому житті, я був щасливий і сліпий, не помічав багато чого в її поведінці. Через ниюче почуття провини я зовсім забув про улюбленого брата, маму і навіть вітчима. Мені є заради кого жити. Я заслужив ті жорстокі слова, я все розумію, Дань, – голос брата трохи здригнувся на останній фразі. Роман струсив попіл з тліючої сигари і різко змінив тему: – Що ще сталося у твоєму житті?

— Робота, будинок, друга робота, подорожі Європою. Нічого важливого.

– Студентки в універі чіпляються?

– Не без цього, – посміхнувся Данило. – Але немає в них вогника. Тільки Ксюша змогла протаранити мою захисну броню.

— Не хотів вам заважати, думав, ти на дачі один.

— Та припини. Я дуже радий тебе бачити.

— Тверезим? – посміхнувся Роман.

– Не без цього, – чесно відповів Данило. – Алкоголік із тебе досить несимпатичний вийшов.

– Та не був я ніколи алкоголіком, – похитав головою брат. – Так, пив багато, заглушав біль спиртом, розклеївся, як сопляк, і забив на рідних. Бридко згадувати. До тебе і батьків я завжди приходив п'яним, щоб покарати себе сильніше, щоб бачити у ваших очах біль, розчарування, презирство. Вважав, що заслужив на це.

— То ти прикидався весь рік? Або що?

– Ми бачилися з тобою раз на тиждень, потім узагалі перестали спілкуватися з моєї ініціативи. Я спеціально пив перед нашими зустрічами, щоб ви з мамою перестали тиснути на нерви своєю жалістю і співчуттям. Сподівався, що ви дасте мені спокій, бо відчуватимете лише ненависть. Так і сталося, місію виконано.

— Я ніколи не відчував до тебе ненависті. І мама також.

– Знаю. Дань, давай забудемо минуле, відновимо наші братерські стосунки без усіх цих пустих балачок та страждань.

– Як скажеш, – Данило помовчав, переварюючи нову інформацію. — Які в тебе плани? Можемо щось перекусити, ти, мабуть, голодний.

– Не хочу заважати вам з руденькою, – відмахнувся Роман. – Поїду додому, замовлю піцу, пройду до кінця Death Stranding на соньці.

— Давай хоч відвезу тебе.

– Окей, – погодився брат. – Поклич дівчисько, попрощаюся з нею по-людськи.

Данило піднявся на другий поверх. Згадав, як трепетно ​​вчора Ксюша тримала його за руку і говорила правильні слова, заглядаючи в душу, зігріваючи теплом долоні. І він не стримався – дим кальяну, спустошення після слів відвертості, іскристі очі навпроти — все змішалося в тяжкій навалі. Притиснув Ксюшу до себе, торкався до неї, цілував і гладив, як зголоднілий звір.

Але вони обидва зупинилися, і це вразило Данила. Він не підозрював, що можна так добре розуміти одне одного.

А потім він довго стирчав на березі річки, вдивляючись у темряву неба та байдуже сяйво місяця. Заново прокручував слова Ксюші в голові і навіть повірив, що вона має рацію і все обов'язково налагодиться.

Данило постукав у двері. Ксюша відкрила за кілька секунд, подивилася на нього бездонними очима, обгорнувши спалахом тепла.

— Все добре? – спитала вона стривоженим голосом.

– Так, не хвилюйся, ми з братом помирились, – заспокоїв він Ксюшу. – Рома хоче сказати тобі пару слів. Я відвезу його додому.

— Добре, підемо.

Дивно виходить. Ці вихідні мали належати тільки їм, а в результаті поцілунки закінчилися безсонною ніччю, а додому приперся блудний братик, через якого дівчина на пару годин залишиться сама.

Ксюша спустилася вниз і, трохи сумніваючись, все ж таки простягла руку усміхненому Роману.

– Спасибі, що прийшов сюди, – вимовила вона щиро, трохи тремтячим голосом. — Приємно було познайомитись. Не біля річки, звичайно, там ти здався мені зарозумілим снобом.

– Це найкраще визнання у симпатії, руда, – засміявся Роман і потис руку Ксюші. – А ось ти мені з першого погляду сподобалася, хоч і рибу ловити зовсім не вмієш. Нічого, Даня тебе всьому навчить,— підморгнув він засмученій дівчині і повернувся до брата: — Ну що, поїхали до мене.