Я зустріну тебе навесні

31

Все сталося настільки несподівано, що я не могла відразу дати відповідь, лише вдихала повітря ротом і витріщилася на Данила. Упертість і безглузді образи зникли, я нізащо на світі не впустила б такий шанс.

— Добре, — розгублено кивнула. – Я згодна, вези мене, куди хочеш.

– Ходімо, – Данило простяг мені руку та допоміг піднятися з холодного бордюру. – Тут недалеко.

— Нам треба на зупинку?

– Майже.

Данило повів мене на автостоянку, вийняв з кишені брелок із ключами та розблокував сірий Alfa Romeo.

— У тебе весь цей час була машина? – я зачаровано розглядала стильне авто. Нічого не тямила в марках та моделях транспорту, але розуміла, що батьківська машина сильно програє цій красуні.

– Так, – Данило відчинив передні двері. – Сідай.

– Я чомусь думала, що ти пересуваєшся на таксі, – я вмостилася на м'якому сидінні та захоплено вивчала салон авто.

– Не міг же я в паб приїхати машиною, – посміхнувся Данило.

– Ну так, ти ж пив, – дійшло до мене.

Злість на колишнього давно стихла, а сльози висохли. Я дивилася на Данила, вбирала кожне сказане ним слово, розуміючи, що наступні два дні стануть найкращими в моєму житті. Ніколи і ні з ким я не відчувала себе настільки живою та щасливою.

– Спочатку в гуртожиток заїдемо, візьмеш з собою якісь речі, хоча б теплий одяг на вечір, – Данило завів машину та плавно вирулив на дорогу.

– А, так, я й не подумала, – зніяковіла я. Зовсім із реальності випала.

За п'ять хвилин ми зупинилися біля гуртожитку. Я вистрибнула з машини і крикнула Данилові:

— Мені потрібно хвилин сім, не більше.

Я побігла на останній поверх, увірвалася в кімнату скаженим вихором. Ася, яка збирала сумку для поїздки додому, здивовано скинула брови.

— Що трапилось?

– Я думала, ти ще в столовці стирчиш, – розгубилась я.

— Ні, ми швидко з Олею розпрощались, вона дістала мене своїми розповідями про пристрасний секс у третьосортному готелі. Як дізналась, що в мене хлопця немає, то одразу подивилася таким жалісливим поглядом, ніби я ганебна істота з касти недоторканних. Сказала поблажливо, що я ще знайду своє щастя, рано ставити хрест на стосунках, хоча років мені вже багато. Коротше, я не витримала та втекла.

— Скільки ви з нею не бачилися?

— Не пам'ятаю, рік, мабуть. Вона дуже змінилась. У школі скромною була, сумні пісеньки про кохання слухала, за однокласником убивалася. Зараз же говорила тільки про секс і про те, хто з її чоловіків найкращий коханець. І доводила мені, що без інтиму немає повноцінного щастя на землі. Бісить обмеженість, — Ася закрила обличчя долонею, тяжко зітхнула: — Розлючена я сьогодні.

— Жах якийсь. Ніколи не розуміла таких людей, – помотала я головою.

– А ти додому начебто не збиралася, – подивилась на мене Ася.

– Навіть не знаю, як сказати, – зависла я з рюкзаком у руках. – Я не додому їду, а на дачу з Данилом.

– Ніфіга собі, – видихнула Аська. – Коли ви встигли знову зійтись? Ми ж розминулись хвилин на десять.

– Чесно, не до кінця, розумію, що відбувається. Біля універу мене чекав п'яний Юра, наговорив гидоти, а я на нього накричала, ляпаса вліпила. Коли він пішов, я зовсім розкисла. І тут раптом з'явився Данило, побачив мене заплакану та запропонував поїхати з ним у заміський будинок, — я побігла до шафи, щоб знайти симпатичні футболки.

– Нічого собі! – Ася потерла чоло і з усмішкою подивилася на мене. – У вас є два дні, щоб налагодити стосунки.

– Так. Але ж ти розумієш, що не тільки від мене все залежить?

— Звісно. Але коли настане момент істини – хапай бика за роги і цілуй його до втрати пульсу.

– Бика? – хихикнула я, закидаючи в рюкзак косметику, гребінець і вологі серветки.

– Можна й бика, якщо знайдеш його на дачі, – не розгубилася подруга. – А якщо серйозно – я за тебе дуже рада.

– Дякую за підтримку, – тепер я заштовхувала в рюкзак гарний комплект спідньої білизни та нещодавно куплені шорти. Ну а хто знає, що може статися за вихідні, потрібно до всього підготуватись.

Аська продовжила копошитись у речах. Вона рідко їздила в рідне місто, з батьками майже не спілкувалась, але іноді виконувала дочірній обов'язок. Тільки поверталась якоюсь нервовою та сумною, не відповідала на мої запитання про сім'ю, замикалася в собі. Навіть у відкритої правдолюбки Асі були свої секрети.

Я востаннє пробіглася по складових рюкзака: футболки, теплий верхній одяг, гарна білизна, зубна щітка, зарядка для телефону та скромна косметичка. Здається, це все.

– Ти коли виїжджаєш? — запитала я Асю.

— Через годину. Іди вже до свого ненаглядного, не мозоль мені очі, – замахала руками Ася. — У неділю побачимося, ти мені все в подробицях розповіси.

– Так точно, мій капітане, – відсалютувала я і, закинувши рюкзак на спину, вискочила на волю.

Сіра машина терпляче чекала мене за кованим парканом.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше