29

У понеділок Ксюша не прийшла на лекцію. Увечері Данило написав їй у телеграмі, запитав, чи все з нею гаразд. Відповіддю послужили сухі фрази:

"Я трохи прихворіла. Але все добре. У п'ятницю обов'язково прийду на практику".

Усередині неприємно кольнуло, серце вкрилося крижаною кіркою. Вона не повірила йому, вирішила триматися на відстані. Максималістка, їй потрібно все й одразу, а не порожні слова та примарні надії. Він колись був таким самим.

Наступні дні нічим не відрізнялись один від одного. Вранці Данило викладав в університеті, вислуховував думки студентів, заповнював звітності та підписував журнали відвідування, на великій перерві забігав до їдальні, щоб пообідати пересоленою пюрешкою ​​з курячою відбивною, а вечорами працював, доки не починав засипати біля комп'ютера.

Він писав Ксюші кожен день, питав, як у неї справи, й отримував холодні повідомлення:

"Знайшли у клубі втрачений Асею гаманець. Вона дуже рада, тому ми сидимо в ресторані та п'ємо вино".

"Справи нормально, нудні пари, в гуртожитку кілька годин не було світла – проблеми з проводкою, у нас таке кожну зиму трапляється".

"На вулиці сьогодні тепло, нарешті можна закинути зимову куртку подалі в шафу. Ненавиджу холод та сніг".

І все в такому стилі. Ні смайлів, ні особистих питань, нічого. Данило злився, після кожного такого повідомлення хотів викинути телефон з балкона, щоб не зателефонувати рудій шкодниці та не поговорити з нею на підвищених тонах. Добре, що він швидко відходив від спалахів гніву та починав мислити раціонально.

Мабуть, Ксюша ледве втрималась від того, щоб не написати йому емоційне повідомлення та не поставити чортові безглузді смайлики, які навіть він за звичкою ліпив після кожного речення. Значить, сильно її зачепив. Але це не дивно: вона відкрилася йому в аудиторії, коли розповіла про колишнього та про від'їзд додому, була щирою в пабі та в його квартирі, не соромилася говорити про особисте. А він так і залишився для неї закритою книгою. Тільки про батьків сказав, і то через силу.

Стосунки будуються на взаємній довірі. Ксюша не бачила відгуку з його сторони, от і відгородилась.

Данило сподівався, що в п'ятницю вона прийде на практику. Туга їла зсередини, він ніби на мить побачив сонце, а потім знову поринув у звичну напівтемряву. У шістнадцять він відчував схожі почуття: закохався в однокласницю, щодня чекав її появи у школі, а в День святого Валентина запропонував зустрічатися. Вона погодилась.

Перша закоханість, перший незграбний поцілунок біля під'їзду, перші сварки та образи, перша розлука. Він мало спав, майже не їв, постійно думав про те карооке дівчисько, завжди прокидався щасливим та умиротвореним, бо знав – його почуття взаємні. Дивно, що через багато років, після кількох дорослих стосунків, після безглуздих помилок і болючих розлучень, після довгого самітництва через сварку з братом, після всієї непривабливої буденності життя він знову відчував давно забуте, світле почуття закоханості.

У п'ятницю весна відштовхнула убік набридлу зиму та щедро обдарувала місто царськими +5 в останній день лютого. На небі висіли хмари, схожі на пухкі зефірки, зграї птахів пролітали над річкою, останні купки сірого снігу, що заблукали біля ліхтарних стовпів, остаточно розтанули.

Данило вдихав свіже повітря і хмурився – дивні картинки виникали в голові. Весняні запахи втягували його у вир спогадів: ось він бігає з братом футбольним полем, а м'який вітер куйовдить волосся; а ось вони втрьох з вітчимом шукають хмиз у лісі, щоб розпалити багаття та нарешті зігрітися. Мить – і наступний знімок спалахує в голові: вони з Романом прилетіли до Праги і одразу ж вирушили до місцевого пабу, щоб спробувати знамените чеське пиво, сіли за круглий столик на вулиці, спостерігали за доглянутими дорослими дамами, що насолоджувалися білим вином, і розмовляли про всяку дурницю.

І всі ці спогади об'єднував свіжий весняний запах, що проникав у його кров і легені та схвилював його душу обіцянками нових подій.

Час тягнувся дуже повільно. Данило з подивом зрозумів, що хвилюється перед зустріччю з Ксюшею.

І ось пролунав дзвінок. Затримавшись на п'ять хвилин, Данило зайшов до аудиторії, відразу ж знайшов поглядом своє руде щастя: сидить на останній парті, читає книгу та навіть не збирається ховати її під столом. Йому стало смішно – у цьому бойкоті було стільки показної байдужості, що він навіть розсердитися не міг.

Данило, підтримуючи дискусію зі студентами, повільним кроком попрямував до кінця аудиторії. Зупинився поруч із Ксюшею: від хвилювання на її тонкій шиї пульсувала вена, щоки вкрилися рум'янцем, вії тремтіли. Він нахилився, поклав долоню на книгу і перевернув її, щоб прочитати назву — Робін Гобб "Учень убивці". Йому подобався цей роман. Данило розкрив книгу на тій же сторінці і, кинувши сумний погляд на дівчину, повернувся за викладацький стіл.

Після заняття Ксюша блискавкою вибігла з аудиторії. Данило пішов на кафедру, заповнив якісь папірці за вимогою деканату, дістав пляшку води і вийшов на балкон, який рідко відчиняли. Напевно, боялися, що розчаровані поганими оцінками студенти зроблять щось дурне або інстаграмні дівчата заради класної фотки небезпечно нахилятимуться через перила.

Данило, ні про що не думаючи, розглядав рідкісні хмари, автостоянку, зупинку громадського транспорту, працюючий фонтан, потім перевів погляд на двометрові червоні стільці. Цей химерний арт-об'єкт встановили ще рік тому. Він символізував зв'язок минулого з сьогоденням, але згодом перетворився на популярне місце для фотосесії інстаграм-блогерів.