Я кинула телефон на стіл та залпом допила залишки пива.
— Що сталося? – як крізь товстий шар ковдри, долинав до мене стривожений голос Данила.
– Мені треба піти, Ася в біді, – я озирнулася навколо, не зовсім розуміючи, як діяти далі. Головне – відставити паніку, з усім іншим я впораюся. Нічого страшного не сталось. Зараз зніму гроші у банкоматі, знайду відділення поліції та допоможу Асі.
Данило міцно стиснув мою руку.
– Ксюше, подивись на мене, будь ласка, – тихо попросив він.
Я насилу сфокусувала погляд на його обличчі.
– Розкажи, в яку колотнечу потрапила Ася?
– ЇЇ затримали за куріння у недозволеному місці, вимагають півтисячі заплатити. Я взагалі Аську жодного разу з цигаркою не бачила. Нісенітниця якась, – нахмурилась я.
Офіціантка підійшла до столика, щоб забрати порожні келихи.
— Принесіть рахунок будь ласка. Оплата терміналом, – звернувся до дівчини Данило.
– Вас разом порахувати чи окремо?
– Разом.
Я спробувала заперечити, але він лише посміхнувся. Швидко оплатив рахунок, залишив щедрі чайові та впевнено сказав:
– Ася не повинна платити штраф, та й у законі зовсім іншу суму прописано. Я йду з тобою.
— Але навіщо? Я сама чудово впораюся, – оторопіла я.
— Пропонуєш відпустити тебе одну о десятій годині ночі? Спокійно повернутися додому, поки ти будеш бігати містом, знімати гроші в банкоматі, платити хабара поліцейським? – обурився Данило.
Ми спустилися сходами і вийшли надвір.
– Просто не хочу, щоб ти витрачав свій час на вирішення чужих проблем, – промовила я тихим голосом.
— Дурненька, – ласкаво вимовив Данило, помітивши моє збентеження і розгубленість. – Викинь цю маячню з голови. Чому ти так дивуєшся? На моєму місці будь-хто зробив би те ж саме.
– Я не звикла до того, що чоловік може просто допомогти, не обурюючись і не ставлячи жодних умов, – тихо відповіла вона. – І нічого не говори: це мої таргани, я з ними активно борюся вже не перший день. Спасибі тобі.
– Поки рано дякувати, – зітхнув він і взяв мене за руку.
Відділення поліції знаходилося поряд з “Кедами мистецтвознавця”. Ми йшли через центр, де розважалися люди: хтось грав на засмученій гітарі, хтось горланив старі пісні Океану Ельзи, дівчата з пляшкою сидру в руках танцювали і задерикувато сміялися.
Ми зупинилися перед невисокою сірою будівлею. Я жодного разу не була в поліції, не знала, як поводитися і що взагалі говорити.
Данило першим піднявся сходами, зупинився біля дверей.
– Заходь – не бійся, – він підбадьорливо усміхнувся.
– Виходь – не плач, ага, – додала я.
У поліції нас зустрів похмурий чоловік, кивком голови вказав на потрібний кабінет. Данило впевнено ступив уперед і штовхнув хисткі двері.
Приміщення виглядало до болю убого: облущена фарба, старий дерев'яний стіл, стоси незрозумілих паперів, жовта запилена лампочка на стелі. Тільки пластикові вікна та кондиціонер не вписувались у загальну картину. На стільцях з тканинною оббивкою сиділи два хлопця та грали в щось на телефоні. Ася вмостилася трохи подалі, в кутку, і нервово кусала губи.
Хлопці побачили Данила та одразу ж відклали смартфони.
– Чому входите без стуку? – обурився білобрисий.
— Вечір добрий. Я приїхав за Асею Левицькою. Нехай дівчата вийдуть, ми разом розберемося в ситуації, – із змовницьким виглядом звернувся до нього Данило.
– Вона має штраф сплатити, – насторожився другий поліцейський.
– То заради цього я й приїхав, – добродушно сказав Данило.
– Гаразд, нехай дівчина вийде, на ній і так обличчя немає, – знизав плечима білобрисий.
Ми з подругою вискочили в коридор.
— Як ви опинилися разом? – очі Асі розкрилися від подиву.
– У пабі перетнулися. Потім усе розповім. Що з тобою трапилось?
– Втрата мозку – ось що, – подруга впала на скрипучий стільчик біля стіни. – Хотіла сюрприз Вовочці зробити, а натомість побачила, як він лапає і цілує іншу дівчину. Цікава у нього робота виявилася, поєднував приємне з корисним.
– Ні фіга собі, – піджала я губи. – Я здогадувалася, що він поганець, але ж не настільки.
— А ще я ідіотка. Замість того, щоб зберегти залишки гордості та піти, я напала на нього з питаннями. Ну і вислухала, яка я дурна та холодна, не хочу з ним спати, а він бідний, нещасний, терпить і чекає на мене. Але при цьому Вовочка хоче задовольняти свої природні потреби. Він плів маячню про чоловічі інстинкти та погане самопочуття без регулярного сексу. Мені так бридко стало, ти не уявляєш. Неначе в лайні викупалась. І він взагалі не зрозумів, що вчинив огидно. Виставив усе так, ніби винна тільки я – не дала його величності. Придурок!
— І ти через нього курити почала?
— Не зовсім. Великого кохання між нами не було, лише божевілля та самообман. Не страшно, якось переживу. Мене нудить від однієї думки, що таких нікчем навколо нас дуже багато! Заморочать голову наївній дівчині, яка вірить у кохання до труни, а потім кинуть після сексу. Мерзота, – Ася скривилась. – Двадцять перше століття за вікном, а деякі мужики не змінюються. Виправдовують свою нікчемність неіснуючими інстинктами, а дівчата вірять, що чоловік без сексу довго не протягне, і заради вигаданого щастя у вигляді весілля та дітей стрибають у ліжко до таких потвор. Я так сильно розлютилася, що купила сигарети в кіоску і затягнулася. Вирішила, що вони допоможуть мені зняти стрес. Не встигла я навіть половину викурити, як побачила поліцейську машину. Хлопці стали штрафом мене залякувати, а я зовсім розгубилась.
#65 в Молодіжна проза
#895 в Любовні романи
#412 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 29.12.2021