23

Данило відволікся від твіттера, відкритого в телефоні, і подивився на мене насторожено, уважно. В його очах відчувався сумнів, брови зрушили до перенісся. Я хотіла завити від безсилля та розпачу: не буду ж я наполягати та принижуватися ще більше.

– Сідайте, – вказав на стілець Данило. Напевно, побачив паніку в моїх очах і пожалів жалюгідну студентку.

– Дякую, – я сіла за столик, не знаючи, як зав'язати розмову.

— Ми знову перейшли на "ви"? – сумно запитав він.

– Ви, – я спеціально виділила ненависне слово інтонацією, – знову включили режим байдужого викладача? Вдаєте, що я просто ваша студентка і між нами нічого вчора не сталося?

Колись давно сусідки товкмачили мені: приховуй від хлопця свої бажання, прикидайся милою та доброю, не наїжджай, терпи, бо чоловіків лякає зайва відкритість. У дівчині має бути загадка, ага. Я більше не слідувала цим правилам

– Я не хотів тебе образити, – у його голосі звучало щире каяття.

Данило накрив мою руку своєю долонею, злегка стис пальці. А мені раптом стало страшно, що казка ось-ось закінчиться, що тепло, яке розливається в грудях, залишиться нерозділеним, а попереду на мене знову чекають розчарування та сліпа туга.

— Тоді скажи, що не так? – тихо запитала я, зачаровано спостерігаючи за переплетенням наших рук.

– Ти мені подобаєшся, – хрипко відповів він, великим пальцем погладжуючи чутливу шкіру. – Але у мене є причини триматися на відстані.

– Які?

– Я поки не готовий це обговорювати, – нахмурився Данило. – Просто знай, що справа не в тобі.

– Усі так кажуть, – сумно посміхнулась я.

Спробувала звільнити долоню із солодкого полону, але він не дозволив. Малював пальцями кола на моїх кісточках, проводив подушечками вздовж тонких вен, ніжно гладив, відволікаючи від розмови.

Його торкання були легкими, невагомими, але водночас надто інтимними, чуттєвими. Мені стало жарко, обличчя горіло, серце виривалося з грудей. Я була музичним інструментом, а він віртуозно грав чарівну, пронизливо ніжну мелодію на моїй шкірі. Найменша ласка віддавалася важким очікуванням у тілі, перед очима розпливався світ, і навіть шум паба стерся з реальності, ніби я пірнула в глибоке блакитне море.

Роздратування, гнів, образа – все випарувалося, здалося раптом таким дріб'язковим, порожнім. Я потяглася до його другої руки, міцно стиснула її, прямо дивлячись Данилові в очі. Він усміхався тепло і відкрито, виглядав розслабленим, щасливим, дуже молодим.

— Часто буваєш у цьому пабі? – спитав він через кілька прекрасних хвилин.

— Так, тут смачно та затишно. А ти?

– Іноді. Сьогодні ти тут випадково опинилася? 

Його очі сміялися. Він заздалегідь знав відповідь.

– Ні, знайшла тебе в інстаграмі, – я вирішила говорити тільки правду. — Ти завжди викладаєш у сторіс заклад, в якому перебуваєш? Чи ти зробив це навмисне?

– Сам не знаю, – Данило відпустив мою руку і потягнувся за келихом. – Стукнуло раптом у голову, що маю викласти фото з "Кедів", напевно, не хотів пити на самоті, чекав, що хтось побачить сторіс і прийде сюди.

– А я тільки сьогодні знайшла твою сторінку у соцмережах. Могла й не дізнатися, що ти тут... Але чому ти відпочиваєш без друзів?

– У мене був найкращий друг, але зараз ми з ним не спілкуємося, – важко зітхнув Данило, смикнув плечем, відмахуючись від хворобливих спогадів.

— А я по-справжньому потоваришувала тільки з однією людиною, з Асею.

— Чому так?

– У минулому мене неодноразово зраджували, тому я насилу зближаюся з людьми, – скривилась я. – У школі найкраща подруга розповіла про мої почуття хлопцю, в якого я була закохана. Ну і той вчинив по-свинськи: покликав мене танцювати на дискотеці, поцілував при всіх, а потім обізвав простушкою і пішов. Наступного дня він сміявся наді мною разом зі своїми однокласниками. Подругу я так і не вибачила, хоча вдавала, що між нами все нормально.

Я здивувалася тому, як рівно звучав мій голос. Раніше шкільна історія здавалася мені справжньою трагедією, а зараз викликала лише посмішку.

– А в університеті я посварилася з однокурсницею. Це сталося через ліжко.

– Серйозно? – він легенько стиснув мою долоню на знак підтримки.

– Така безглузда ситуація, – я гірко посміхнулась. –Я дружила з Катею з першого курсу, а на другому їй закортіло поставити двоярусне ліжко, щоб у кімнаті стало більше вільного місця. І ніби нічого страшного, тільки ось конструкція хиталася, коли її чіпали, іржаві болти немилосердно рипіли. Мені було страшно: ліжко будь-якої миті могло розвалитися і покалічити когось. Але Каті було все одно. У результаті приїхали мої батьки, домовилися з комендантом, нам знову повернули старі меблі. І після цього дружба закінчилася.

— Яка ідіотська причина.

— І не кажи. Катя зненавиділа мене. Вона не любила, коли хтось їй суперечив. Тому Катя розпустила чутки, що я кожного дня гуляю з новим чоловіком. До мене почали чіплятися хлопці з нашого поверху, довелося терміново переїжджати до іншої кімнати. Але перед тим, як з'їхати, я помстилася колишній подрузі. Дрібно і безглуздо, звичайно, але стриматися не змогла – я розлила гарячий чай на її новий ультрабук.