8

Я завмерла від страху — переді мною ніби стояв незнайомець, суворий і жорстокий. Я простягла руку, намагаючись згадати слова, знайти ясність мислення і сказати щось у своє виправдання. Але Юра зробив крок назад, окинув нас із Асею зневажливим поглядом та глухо промовив:

— Брехню я не пробачу. Між нами все скінчено.

Він розвернувся і поплентався до зупинки. Я схлипнула, відштовхнула стривожену подругу і побігла за хлопцем:

— Стривай, дай мені все пояснити. Я не хотіла, щоб ти хвилювався, я дуже злякалась. Знаю, що не можна було тобі брехати, але мені так набридли наші сварки, – лепетала я, захлинаючись сльозами та соромом.

Юра зупинився, роздратовано похитав головою, театрально дістав з кишені навушники та ввімкнув музику, щоб не чути мене, щоб покарати за зраду, щоб я зрозуміла – йому начхати на мої істеричні пояснення, сльози та біль.

Я впала в брудний сніг, задихаючись і ридаючи. До мене підлетіла Ася, обняла за плечі, шепотіла якісь слова підтримки. Залишок вечора я пам'ятала фрагментами: як нескінченно витирала сльози, що набігали, як Ася платила за пляшку вина в супермаркеті, як сусідки незграбно підбадьорювали мене, як телефон опинився у подруги в кишені, щоб я з горя не подзвонила тепер уже колишньому хлопцю.

А ще я кожною клітиною серця відчувала полегшення. Начебто захистила десять дипломів, написала п'ять курсових, склала сотню іспитів – і впала в хмільні обійми свободи. Це було неправильне відчуття, але я нічого не могла з собою зробити.

Якимось дивом я прокинулася аж о дванадцятій дня. Насилу розліпила заплакані очі, морщачись від яскравого світла за вікном. На сусідньому ліжку Ася пила каву і щось вивчала у ноутбуці.

— Нарешті ти прокинулась, — подруга відразу схопила чашку і заварила мені бадьорий напій. – Нас сьогодні чекають великі справи: салон краси, паб, можна також у кіно сходити, але я ще сеанси не дивилася.

– Стоп, повільніше, – я скривилася від болю у скронях і здивовано подивилася на подругу: – Який салон краси, ти про що?

– Забула, що ми вчора обговорювали? Сьогодні ти станеш рудою, вітаю. Скільки років ти вже сумніваєшся, чи варто перефарбовувати волосся і при цьому терпіти не можеш свій натуральний колір? Учора ми зійшлися на думці, що настав час тобі позбутися мишачого відтінку та перетворитися на красуню. Ну або на руду чарівницю.

– Я погано пам'ятаю вчорашній вечір, – зізналася я.

— Так, тобі було дуже погано, — кивнула подруга. – Випий ібупром, через півгодини стане легше.

— Якби душевний біль можна було зняти ібупромом.

– Так, геть ці депресивні думки! Випий пігулку, потім ми приймемо душ та збадьоримося. Я погуглила: поряд з нами є крутий салон краси – там тебе швидко приведуть у божеський вигляд.

– Я не впевнена, що наважусь на це.

— Зараз скажу банальну фразу, але повір — все буде добре. Скоро я буду називати тебе рудою бестією, – посміхнулася Ася.

— Фу, як стереотипно, — хіхікнула я, встаючи з ліжка.

Увечері ми з подругою відпочивали у новому пабі: замовляли крафтове пиво, в'ялену яловичину, соковиті бургери з картоплею фрі.

— Повірити не можу, що ти мене вмовила, — я вже вдесяте запускала камеру на телефоні, щоб подивитися на себе. Довге яскраво-руде волосся ніби належало не мені, а русалочці Аріель. – Не думала, що з сірого мишеняти я перетворюся на, кхм, фарбоване мишеня.

Ася скептично підняла ліву брову:

— Ніколи ти не була мишеням зовні, а зараз і зовсім нагадуєш ту руду з «Ігри престолів». Ну, з якою ще ванільний Джон Сноу зустрічався.

— Її звали Ігріт. Дякую за комплімент, – хмикнула я. — Але про мишеня уточни: я ніколи не була ним зовні, виходить, я внутрішньо така ж сіра, як домашній гризун?

– Ну-у-у, – розгублено пробурмотіла Ася, відводячи погляд. – Я говорила про інше: ти забита та боязка, як мишка, тому й зв'язалася з Юрою. Він же типовий аб'юзер.

– Хто?

– Психологічний аб'юзер: постійно маніпулює тобою, критикує, знецінює твої уподобання та погляди на життя, порушує особистий простір, та ще й до мене якогось чорта ревнує. Добре, що він дізнався про концерт – сама б ти його не покинула.

— Ніякий він не аб'юзер, — обурилась я. — Ти звідки це слово дізналася?

— В інстаграмі підписалася на психолога, вона якраз нещодавно казала про аб'юзивні стосунки. Корисна інформація, можу тобі в директ посилання на її сторінку скинути.

— Дякую, але я не довіряю блогерам в інстаграмі, — твердо сказала я. — Будь ласка, давай не будемо про Юру говорити, мені й так складно.

– Добре, – з радістю погодилась Ася. — Є теми набагато цікавіші: мені вчора скинули новий розклад, у нас у понеділок соціологія культури першою парою, веде її Соболєв Д.В. Хоч якась різноманітність...

Я відчужено слухала подругу, не забуваючи кивати час від часу. Напій швидко закінчувався, скоро доведеться йти до гуртожитку та лягати в порожнє ліжко. А я могла провести вечір із Юрою: ми б запікали картоплю в духовці, увімкнули цікавий фільм, сміялися б і обговорювали вчинки героїв. Але все скінчено — тепер я нікому не потрібна. Ще й з Асею відверто не поговориш, вона не зрозуміє. Подруга раділа, що я тепер вільна, а у мене болісно плавилося серце.