4: Зацікавленість

Діяти потрібно було швидко. Медсестра наврядче допоможе . Тож будуть викликати швидку. Луна намагалася згадати все те, що її вчили робити на уроках медицини в школі і на першому курсі. Шини під рукою вона не мала тож довелося використовувати те, що було під рукою. Білокура дівчина не була впевнена чи потрібно перекривати потік крові, але зробила джут на будь який випадок. Потрібно було намалювати на лобі букву Т. Тож Луна використала помаду для цього. Медсестра дала хлопцю легке знеболююче та здається воно йому не потрібне адже він всім своїм виглядом казав, що все добре. Хоча це було зовсім не так.  
Під’їхала швидка і попросили когось з родичів приїхати до школи та Фініас не дозволив цього зробити . 
- Зі мною повинна їхати тільки моя рятівниця – казав він. 
Хоч Рамірес не хотіла цього робити та їй довелося. Лікарі хвалили її за швидкість , але просили наступного разу робити джгут за необхідності.  Так і закінчився цей шалений день. Луна дочекалася поки приїдуть батьки Фініаса і пішла до дому. 
Знову сон . Вони на довгій дорогі вздовж якої їздять тисячі машин. Перед нею стояв хлопець без обличчя.  
- Ты щось згадала? – меланхолічно спитав він  
- Поки ні – винувато відповіла білокура дівчина.  
- Тоді чому в моєму світі з’явились кольори? – більш строго спитав незнайомець  
А й справді як тільки він провів рукою у небі з’явилися темно-фіолетові відтінки. Дівчина перевела погляд на хлопця в надії знайти щось кольорове та нічого не було.  
- Ты маєш знайти мене і залишитися зі мною – грізно проричав хлопець без обличчя  
Він розвернувся і пішов. На диво коли він повернувся на його спині була куртка з фіолетовою зіркою. Це було зроблено навмисне. Незнайомець дає підказку . « Та чи повинна я його шукати?» Вертілося в голові у Луни. Її хлопець без обличчя ,який приносив тільки радість, змінився на сумного і власного. 
На наступний день білокура дівчина знову пішла до коледжу , а після уроків ішла до лікарні щоб прогодувати нашого хворого.  
- Чому батьки за тобою не наглядають? – акуратно спитала Рамірес  
- Вони хотіли щоб я пішов в армію – відповів Фініас дістаючи з пакету мандаринку. – Та я хотів бути поліцейським. Я пояснював, що ця робота не гірша та вони ніколи не слухають. Та й нехай їм гірше буде. Хай тільки гроші на навчання і житло дають. 
- Нога не болить? – З посмішкою спитала Луна підтягуючи ближче до хворого макет з мандаринами. 
- Все нормально – з посмішкою відповів одногрупник. – Дякую, що піклуєшся про мене. Слухай все хотів сказати. Я знаю, що у тебе вже є «мрія всієї нашої школи» в ймовірних кандидатах та я все ж скажу. Ти мені цікава не знаю як пояснити та якби переді мною поставили купу гарних та струнких дівчат я напевне обрав би тебе. 
Такі слова обурили білокуру дівчину вона хотіла йому дати йому ляпаса та не могла. Він тільки но зізналася їй у своїх почуттях. Потрібно було відповісти щось , але в горлі наче кістка застрягла. Тож вона ще трохи посидіти і пішла. На наступний день дівчина не заходила в лікарню.  Це було дуже ніяково.  
Дні минали дуже швидко і ось вже й п’ятниця. Вони з Гаррі домовилися на шосту. Луна сумнівалася чи потрібно їй йти. Гаррі класний і будь яка дівчина на її місці була б рада зустрічатися з ним та вона відчуває лише, що стає одною з тисячі тих хто бігає за ним. Якщо вона продовжить до нього липнути то скоріше за все він її просто покине. Рамірес погано вміла грати, але знала багато психологічних трюків щоб змусити людину перейти на її бік. Їйне хотілося робити це з Гаррі та він був наче відкрита книга. Мабуть кожен хто проходить повз цієї книги неодмінно захоче хоч одним оком заглянути в неї. 
Білокура дівчина одягнула білу сорочку , а повех неї коротке синє пончо з вишитими на ньому лелеками. Чорні штани з завищеною талією з вишитими квіточками по боках. Чорні лаковані черевики . Також вона запліла дві маленькі косички передніх пасм волосся і вплела туди декілька бусинок. Десь в шафі Луна знайшла чорний капелюх.  
Місце було доволі дивне. Парк атракціонів. Вони зустрілися в самому епіцентрі парку. 
- Як тобі? – з посмішкою спитав хлопець 
- Якось банально – спокійно відповіла білокура дівчина – Це, що перше про що думають хлопці коли влаштовуючи побачення? 
- Побачення? – перепитав він – Я просто хотів провести з тобою час. 
- Ага, на одинці , поза межами універу, в пізній час – загинаючи пальці промовила Рамірес  
- Я просто хотів з тобою зустрітися . Та думай як хочеш. 
Вони пішли до магазинчик з хот-догами . Взявши два вони сіли за столик. Луна хотіла їсти , але не хотіла псувати макіяж.  
- Що ж якщо це не побачення- почала вона – У тебе має бути вагома причина щоб покликати мене сюди. Тільки не кажи, що це уроки чи допомога з твоєю дівчиною. Інакше я просто піду звідси з розбитим серцем.  
- Ні звичайно – з посмішкою відповів Гаррі – Я не хотів цього говорити та ти мені декого нагадала. 
- Кого ? – здивовано спитала Рамірес. 
В цей момент в її голові було багато думок більшість яких було про сон та дівчина не хотіла думати на перед як того разу, але це дивний збіг може він той хто потрібен?