Нині осінь навколо гуляє,
фарб містичних в міста додає.
Про важливе нам щось нагадає,
тож на серденьку гірко стає…
Це вже п’ята бездомна осінь,
а роки безупинно летять.
Все змінилося, але й досі
про Донбас спогади мерехтять…
Вже повірити в мир так важко,
як побачиш свій рідний край…
Все літаєш, як сіра пташка,
щоб обрати собі новий гай.
Наш Донбас – це суцільні травми,
що не зникнуть ніколи тепер.
На усе життя рвані шрами,
Ніби кожний із нас вже помер.
А так хочеться просто жити
і позбутись безсонних ночей.
Щоб жили вільно наші діти
і щасливо співав соловей.
А Донбас із попілу встане
та розквітне, немов першоцвіт.
Він загоїть усі свої рани
й залишить про мир заповіт.
© Yana Tarasevych 08.11.2026р.
Відредаговано: 13.11.2026