XXXVI

*** 

Послав же чорт помічника… Хоча з вигляду Глакса – Луціюс тут навряд чи доклав руку. Між моїм бісом-охоронецем (так й не тільки, бо погляди Ремуальда і Артура, який якраз повернувся, говорили самі за себе) та нашим новим другом-соратником іскри так і літали. Чорт та ангел довго грали в дивоглядки, аж поки за спиною в Іліаса щось не грюкнуло, і той зробив вигляд, що приготувався до нападу, чим перервав гру.

Паскудненький деньок, паскудненькі справи і паскудненький товариш там сьогодні дісталися. Ні, от я особисто нічого проти ангелів не маю… От взяти хоча б «Юленьку»… чи ангеликів, які пожбурили Глаксу помідора в мармизу… Але Іліас відверто напрягав! Усім, від слова зовсім… Цей банщик, у простирадлі…

• Іліасе, ти можеш набути нормальної форми і не відсвічувати? – звернувся я до ангела.
•  А що не так, сірий? – запитав той у відповідь.
• Та занадто відсвічуєш… - знизав я плечима, та відразу повернувся до Артура: - Ну, сину, які новини?
• Мейстер проведе деякі приготуванні і прийде до нас…
• А як… - тільки відкрив я рот, та Артур випередив мене.
• На мені маяк, він по маяку і прийде.
• Так он, Іліасе, якщо ти з нами – набудь людської подоби… або котися ти на всі чотири сторони!
• Не заводся, сірий, я тебе почув… - ображеним голосом пробасив ангел, та закрившись крилами перетворився на блондинистого красеня-качка, в обтягуючих джинсах та майці.
• Ми ідемо знімати ангелес чи на махач з чорними? – буркнув Глакс, але ангел зробив вигляд, що не почув його слів.

Глянув на нашу комашку і зрозумів, що в принципі проблема залишилася тільки в обранні маршруту та транспортуванні нашої бригади згідно прокладеного маршруту. Та тільки я подумав про транспорт, як з-за повороте, могнувши фарами, виїхав мій старенький, але модифікований «Фольц».

• Як я радий тебе бачити, друже! – підійшов я до свого старого-нового автомобіля. – І ти не уявляєш, як ти зараз мені потрібен…
• Знаю, господарю, тому й прибув, як тільки відчув, що ти потребуєш мене… - пробурчав мотором «Фольц».
• Хлопці, по машинам! – повернувся я до своєї гоп-копанії. – Іліасе, ти включив свій сканер?
• Сканер? – здивувався лощений ангел. – Ти про що, сірий?
• Ну, не я говорив, що «святошам» немає рівних в пошуках чорних магів»…
• А, ти про пошуки відьми і закоханої дурепи? – хмикнув Іліас.
• Я тобі зараз таку дурепу покажу!.. - як матрос на амбразуру на ангела посунув Глакс.
• Глаксе, заспокойся! У «святош» реноме і так «в мінус»! – зупинив я свого біса і відразу вирішив приструнити гонор «святоші» Іліаса: - а ти слова ретельніше підбирай...

У відповідь той лише кивнув головою… відростив свої крила і злетів в небо, метрів на тринадцять… хоча, які тринадцять, він же «святоша»… хоча, як на мене – то саме на тринадцять! Почав кружляти, виписувати замислу ваті фігури, і приземлившись та сховавши крила, пригладив своє, скуйовджене вітром волосся.

• Татарка! – коротко лише сказав Іліас.
• Що, Татарка? – рявкнув Глакс.
• А що тобі не зрозуміло, чорте? На Татарці відьма тримає закохану дурепу! – реготнув ангел, і мій біс-охоронець рвонув до нього, а між рогами, які самі по собі виросли (і таки досить великі, у порівнянні з тими, з якими Глакс з’явився мені вперше), запалахкотів нічогенький собі таки вогонь.
• Не провокуй Глакса, ангеле! – несподівано втрутився Ремуальд. – Він так на в взводі… общипаю тебе, як курку, ми й моргнути оком не стигнемо! Більшого сорому, ніж зальот сьогоднішній, я гадаю ні тобі, ні іншим святошам не треба!
• Так якби не та закохана дурепа… - почав та не встиг договорити Іліас, бо йому прилетіло так смачно, що він пролетівши метрів тринадцять і вклепався в стіну ангару, залишивши серйозну вм’ятину у вигляді відбитка своєї тушки.
• Ну, я попереджав… - розвів руками Ремуальд.
• Гаразд, досить! Ніч заходить! По машинам! Глакс і я на байках, Ремуальд, Артур і «святоша» - «Фольцом»… - скомандував я. – І досить чвар! Якщо хто забув, у мене ще завтра…

Та я не встиг договорити! На Подолом в районі Татарки піднявся фіолетовий стовп світла, який не віщував нічого доброго. Ми мовчки швидко осідлали наших «залізних коней» і рушили в напрямку стовпа світла.

         Поки ми їхали, я час від часу кидав погляд на стовп світла, який розширився добряче, вгорі стовпа зібралися густі хмари, в яких почали пити блискавки та оітати якість яскраво-фіолетові «світляки».

• А у вас тут весело! – почув я голос з-за спини, в той час, як чиїсь руки лягли мені на плечі… - І все набагато гірше, ніж я гадав!

Ну, це був мейстр, і я з полегшенням зітхнув. Той вже допоможе знайти якийсь вихід. Я й без його причитань знав, що наші справи відверто «смердять керосином». Хоча наскільки смердять, і не тільки керосином – я не те, що уявляв, моя фантазія не була настільки збоченою.

Промінь бив у районі старим старообрядницького кладовища, що поряд із Ар-Рахма, ісламською святинею. В принципі культурний райончик з порядними людьми. Проте те, що ми побачили якось не в’язалося із моїм враженням…