XXXV

*** 

Я стояв ошелешений, не поворухнувшись… лише мій погляд скакав то на Ксенію, то на мага-перевертня, то на моїх друзів. Друзі ж мої стояли мов зачаровані та дивилися на левітуючу Ксенію… по щокам «Юленьки» текли сльози.

Ксенія ж плавно опустилася на землю та зробила крок в мою сторону:

• А ти вмієш дивувати, Романе!
• Ти про що, Ксеню? – звів брови я.
• Не придурюйся! – знівно тупнула ніжкою вона. – Сильний маг та з компанією друзів із тонких світів…
• Ну… - почав було я та Ксенія мене зупинила.
• Тепер я така, як ти… І ми можемо мати багато спільного… набагато більше!
• Друзі у нас і так були спільні! – сказав я і кивнув в сторону «Жорика» та «Юленьки».
• Друзі, у яких від тебе є секрети?
• Які такі секрети? – не витримавши, втрутившись в розмову, випалила ангелесса.
• А ти, подруго, помовчала б! – гаркнула в сторону «Юленьки» новоспечена магесса. – У мене до тебе й так чимало питань…

Ксенія плавно покрокувала в мою сторону, звабливо покачуючи бедрами. У мене аж дух перехопило. Ні, вульгарності в її рухах не було ні на йоту. Проте дівчина кардинально змінилася.

• Ти змінилася… - промовив я, коли ксенія наблизилася до мене.
• Ні, я та ж сама… От тільки дурепою перестала бути! І тобі час перестати бути дурником…
• Хто тобі сказав, що я дурник? Оцей недомаг? – я кивнув в сторону Сороконоженка. – Так він переслідує свої цілі! Він тобі їх озвучив?

Я дивився прямо в очі Ксенії, проте боковим зором побачив, як з очей мага-перевертня мало не летіли іскри після моїх слів. Артур, біси та англесса подолали перше оціпеніння та підійшли до мене. Проте занадто не наближались, поглядаючи на Ксенію, яка, в свою чергу, зло зиркала на них.

• Цей, як ти висловився, недоваг, лише відкрив мені очі та допоміг відкрити свої сили… а вони, як ти зміг переконатися, і як знає моя патронеса, яка називалася моєю подругою – безмежні! – промовила Ксенія і розсміялася. Її сміх був не природній, у мене аж мурашки пробігли по шкірі.
• Гаразд! І що далі? – запитав я.
• Що буде далі – вибір за тобою!
• Свій вибір я вже зробив…
• Ти його зміниш! А зараз, «Чао!» - розсміялася Ксенія і рукою створивши портал зробила крок у нього. – І ти подруго, підеш зі мною!

Ангелесса ніби зачарована попленталася до Ксенії. Глакс було рвонув до «Юленьки», але був зупинений Артуром. Дівчата увійшли у портал і він з хлопком закрився. Ми ж залишилися стояти, як вкопані і дивитися в те місце, де закрився портал. І тут… я згадав за нашого любого недомага!

• Де той шмат недомагічного лайна? – крикнув я. – Глаксе, ану, приведи сюди цього мага-перевертня! Артуре, активуємо захист старих богів, бо мало що…

Ну, чи то я накаркав, чи то моя дупа «почуяла» недобре, але те «мало що» відбулося як тільки Глакс зі страшним оскалом рвонув як метеор в напрямку входу в ангар, де не так давно стояв наш «любий» Сороконоженко.

Через кілька секунд, як туди влетів мій розлючений біс-охоронець, почувся гулкий рев, потім гучні удари по металу, незрозумілий брязькіт і звуки падіння порожніх великих бочок. Я, Артур і Ремуальд кинулися до ангару, як раптом звідти щось викинуло, як шолудиве кошеня за шкірку, мого біса-охоронця. Той, знову ж таки, по-котячи, приземлився на чотири кінцівки, і ринувся назад до ангару, проте був зупинений... тушею здоровенно ведмедя!

Ведмідь? В середмісті Києва? А от і уявіть собі!

Глакс ухопився в загривок "ведмедя" і почав наносити йому розмашисті удари по морді, але тому хоч би "хни". Ну, мінімальні незручності таки біс спричиняв, бо ведмідь намагався його ухопити та відкинути від себе. Але верткий "Жорик" не давався та продовжував завдавати удари.

• Ах ти ж погань! – заревів ведмідь, врешті ухопивши Глакса та стягнувши його за ногу зі своєї шиї.

Глакс крутився як вуж на сковорідці в лапі ведмедя, намагаючись викрутитися та знову вчепитися в загривок перевертня. Як ви здогадалися, ведмідь – це та сама тварюка, на яку перетворювався наш знайомий недомаг Сороконоженко. Ми ж то, як і ви, напевно, очікували побачити величезного вовка, який ходить на двох ногах… ну, так як у фільмах… Але не тут-то було! Хоча хто сказав, що з вовком було б легше? Та й пістолів зі срібними кулями, чи чим там бвивають подібну нечисть – якось ми не здогадалися з собою взяти. Та була у нас, вірніше у мене з Артуром – одна перевага: подарунок старих богів.

Першим вийшов зі ступору від побаченого Артур. В його руках виріс льодяний щит та вогняний меч, і мій син ринувся на допомогу Глаксу. Секунд тринадцять знадобилося мені, щоб усвідомити все, що відбувається, ще тринадцять – щоб активувати свою зброю… і я полетів за Артуром. Краєм ока я побачив, що одночасно зі мною, набувши бісівської подоби, кинувся на ворога і Ремуальд.

Перевертень відкинув, як ганчірку, мого біса і ставши на чотири лапи кинувся в нашу сторону. Одним помахом лапи він зніс в сторону Артура. Другим під роздачу мав потрапити я, проте дісталося бісу мого сина, оскільки я встиг відхилитися (таки тренування дають свій результат).