ХХХІІІ

*** 

Дні спливали за днями. По суті нічого особливого, звичайна рутина сірого мага, який ще вчиться бути тим самим магом. Під час навчань у мейстра той нарешті, чи то бачачи мої успіхи, чи то просто змилостивишсь, - почав пояснювати, що бути магом, а тим більше – сірим магом – це в першу чергу сміливість взяти на себе відповідальність… а все решта – набувне! І можливо, чи радше точно, але не зараз – я знайду свій шлях, придумаю свої способи та методи.

Навчання у мейстра ставали цікавіші раз за разом, і частіше ми почали працювати в парі з Артуром, а дідок перестав клонуватися. Те, що він симпатизував моєму синові більше, чим мені – мене зовсім не бентежило. А працювати в парі мені подобалося і я реально відчував силу.

Наші тренування втрьох (Я, Артур і «Жорик») набули стабільності і регулярності, і все частіше ми дуркували, втрьох, перед дзеркалом. Показати реально вже було що! Ну, Глаксу-Жорику не обов’язково було займатися, він же міг набути будь-якої форми за власним бажанням… та й ангелессою вони проводили все більше часу разом. Проте, як і Юлія приходила із Ксенією, так і мій біс-охоронець відвідував тренування з нами.

Ми таки заключили контракт з американцями і досить на вигідних умовах. Скажу більше – ми уклали угоду про співпрацю і наші перспективи заграли новими барвами. Скажу більше, нас почали сприймати, як серйозного партнера та запропонували відкрити наше представництво в Нью-Йорку. Заманлива пропозиція, та ми з Глаксом вирішили відкласти вирішення цього питання на після вирішення наших магічних проблем.

Питання з перевірками та перевіряючи ми вирішили, і навіть трохи по своєму. «Юленька» виявилася досить толковою юристкою, яка не просто розрулила питання, але й закрила наші двері для перевіряючих на тривалий строк. А ми з Глаксом виселили моїх помічниць-зміючок (ну, ви пам’ятаєте, мого бухгалтера Марічку, яка працювала віддалено і мою юристку Каті, яка винаймала кабінет у тому ж приміщенні, та ще й за мій кошт), яких я звільнив – просто запустили мишей у кабінет, де вони тепер вдвох «тусувались» і намагали мені помститися. А ви ж знаєте, що рідко яка дівчина не боїться миші.

Чого це я тут оце отак спойлерю? Ну, по-перше – дана інформація не конче важлива у цій моїй історії, а по-друге… до тринадцятого серпня залишолося три дні!

• Артуре, підйом! – закричав я, підірвавшись з ліжка. – Ми проспали!

Вчора, чи радше вже сьогодні ми допізна вивчали гремуар, який нам дав на днях мейстр. Рахується, що гримуар – це книга чорної магії, але те, що ми його почитаємо, в розрахунку майбутнього махачу – великої проблеми не було, як на мене. По словам мейстра є ще куча шарлатанських гримуарів, як то Книна святої магії Абрамелина і Повчання папи Лева ІІІ… Останнє, то взагалі, кажуть, більше збірник молитов на покращення земного буття (якраз для сірого мага, якби це була магія), але ті молитви не визнані церквою. А от для перемоги над темним ворогом потрібно знати, які сюрпризи від нього чекати. От якраз такий екземпляр мейстр і дав нам з Артуром вивчати.

• Як проспали? Куди проспали? – з прос тоня підірвався Артур.
• На тренування запізнюємося! – крикнув я з душу. – Збирайся давай!

Вивчаючи той гримуар, який передав мейстр, я зрозумів, що і чорні маги можуть бути корисними, якби вони не використовували магію в своїх корисних цілях. У мене склалося враження, що набір засобів темного мага більш ширший, чим у сірого, а тим більше білого. Гадаю, до такого висновку дійшов не один білий чи сірий маг. Тоді у чому справа?

Коли я поділився своїми роздумами із сином, коли ми вчора лягали спати, він, як визнаний у нашому вузькому колі магів-бісів-ангелесси, експерт у світі фентезі та магії – висунув теорію, що просто темні знання спокушали світлих магів, і їхні думки бігли уже у іншому напрямку.

Натомість я був більш ніж впевнений, що засвоївши усі знання, які може дати темна магія, при цьому слідуючи принципам світлої – мені не просто вдасться зберегти сірий колір, але й бути більш корисним та виконати своє призначення. Зрештою – без чорного кольору не можливий сірий, залежить лише відтінок та насиченість сірого кольору.

Наші тривалі дискусії ні до чого не призвели: Артур наполягав на тому, що насиченість чорного призведе в решті-решт до втрати світлого, як в голові, так і діях; я апелював до свого життєвого досвіду. Так ми й вляглися спати, кожен при своїй думці.

• Тату, я готовий! – почувся голос Артура, коли я вже влітав у свої шорти і танягував майку.
• Видітаємо! – кивнув я і ми побігли вниз по сходах, зачинивши квартиру.

Залетіли ми в зал, як то кажуть – тютєлька в тютєльку! На ходу привіталися з фіто-няшками і вже на вході мало не влетіли в Станіслава, який стояв спиною майже в самому проході.

• А ось і мої друзі! – почувся глузливий голос Глакса. – Проспали, сплюхи?
• Міг би й розбудити! – буркнув Артур. – Друг – називається!
• Годі бурчати! – розсміявся тренер «гора м’язів» - Давайте на тренування!

Щоб відігнати думки, які так і роїлися в голові, я виклався на тренуванні на повну. Але усі рухи були настільки машинальні, що для того, щоб зупинитися, мене постійно штурхав то тренер, то Артур, то мій біс-охоронець.

Думки ж були різнопланові, хоча й переважно одного спрямування, а саме – то факту, що 13 серпня невпинно наближалось, а запитань було більше ніж відповідей.

• Що з батьком? – запитав Глакс, коли ми вже сіли в кафешці, а я далі, чисто на автоматі, почав снідати. – Він навіть голову в сторону дівчат не повернув… Ксенія точно образиться!
• Ну, як тобі сказати… - задумався Артур і перерозказав бісу свою версію.