ХХХІ

*** 

Як свого часу Глакс, правою рукою я намалював коло (ага, я вже й так вмію, заняття і навчання мейстра не минають марно), відкривши вхід до ресторації, на дверях якої миготіла вивіска – «У чорної кішки». Спустившись вниз я привітався з при сутніми, замовив у кицюні каву і тістечко та сів у кутку.

Мені все з голови не шли події останніх днів та віщування оракули Беартісси: «І буде спроба змусити сірого змінити колір… і подолає він той примус… і буде прохання змінити колір… та відмовить він тому проханню… і буде у сірого мага бажання змінити колір… та подолає він те бажання…». Ні, ну в принципі все лягає в загальну канву, і з примусом, і з проханням.

Примус можна повязати тільки зі Штруббе, тим більше, що ним постійно робляться ходи на випередження, незважаючи на те, що я дав чітко зрозуміти, що до 13 серпня я у будь-якому разі відповіді не дам: перевірки, тепер оцей «ясновельможний» Казимир… Що він ще цікаво вигадає?

Прохання? Ну, воно може виходити від будь-кого, і навіть від Кицюні… чи Глакса та Жульки… хоча який їм зміст? Чи Артура? Не суть важливо! Питання в тому, хто від того виграє, а хто програє! Я не маю наміру програвати у будь-якому випадку, і навіть зміна кольору не змісить мене змінити мої життєві принципи! Чи таки змусить?

Є ще Ксенія, яка має схильність до чорної магії, але не являється магессою… Та з якого дива просити мене стати чорним магом, чи білим… Вона взагалі на знає, що я маю якийсь стосунок до магічного світу! Але якщо прив’язати цю ситуацію до примусу?

Ну і на завершення – у мене з’явиться бажання змінити колір… З якого дива? Що має відбутися, що у мене таке бажання виникло? Це, як мінімум загроза життю когось з моїх близьких! Проте, це може випливати з суті примусу…

Ех, доречним став подарунок старих богів! Представники Наві і Праві на моєму боці… ну за виключенням всякої нечесті, на кшталт Сороконоженка… Нові боги, до представників якої я відношу «Жорикову» ангеле ссу, теж мене без уваги не залишають. А моя прабабуся, сподіваюсь, неправить в правильне русло зусилля Луціосового царства, або, як мінімум не дасть їм відверто пакостити мені…

• Твоє замовлення, красунчику! – Кицюня вивела мене з роздумів, особисто вирішила обслужити мене, принісши каву та тістечко, та сіла навпроти мене. – Чого такий задуманий?
• Ну, ти ж знаєш, що у сірих багато думок над долею світу… - пафосно відповів я.
• Не знаю! – кокетливо засміялася дівчина. – Ти перший і єдиний сірий маг у моєму житті… То розкажи!
• Брись, блохаста! – почулося у мене за спиною і Кицюню як вітром здуло.

Я озирнувся, і за спиною побачив Ольгерданьгерту – тітку Глакса, Ольгу. На знак привітання я встав та запропонував присісти.

• Галантність мага завжди була в ціні! – сказала Ольга і присіла за мій столик. – До речі, чую дух свого племінничка… Де то чудо в пір’ях?
• Вітаю, тітонько Ольго! Глакса я ще як до обіду бачив… Хоча його байк стоїть тут недалечко!
• Кажуть він собі якусь пасію знайшов! Ти її бачив? – бісова тітка запитально вдивлялася мені в очі.
• Бачив, знаю… і знаю, що ви не просто так питаєте! Але не розраховуйте, що я здам Глакса, як склотару… - я щиро засміявся і Ольгердагерта підтримала мій сміх своїм дзвінким сміхом.
• Щоб біс зійшовся з ангелом… Тьфу! Дурбелик!
• Ну, не з ангелом, а з ангелессою… Досить таки вродливою… Так й у стервозності, гадаю, може посперечатися з будь-якою відьмою…
• А кажеш «не здам, як склотару»… - дзвінко засміялася тітка мого біса-охоронця. – Ангели, вони ще ті пройдисвіти, а їхні жінки – стерво! А от чи багатьох відьом чи бісів ти знаєш?
• Ну… - протягнув я.
• Так а я про що! – промовила Ольга і сперлася на спинку диванчика, махнувши рукою Кицюні. – Та я тут у іншій справі…
• Нове старе пророцтво? – запитав я, надпивши кави.
• Ти краще розкажи, що у тебе і як останнім часом…

Підійшла Кицюня і Ольгерданьгерта зробила замовлення. Я тим часом почав розповідь про події останніх днів, в паузах поїдаючи тістечко та запиваючи його кавою.

До речі про тістечко! Такого смачного я не їв від дитинства… такі тістечка робила моя мама… смак дитинства подразнював рецептори, і я замовив додатково два! Плювати на фігуру… Калорії зжену на тренуваннях в залі! Але рецепт тістечка – обов’язково візьму, і сам готуватиму!

Всю мою розповідь Ольгерданьгерта дивилася на мене, навіть не кліпнувши очима. Здавалося у неї в голові увімкнувся якийсь записуючий пристрій, який не лише записував, але й аналізував сказане. Висловив я тітці біса і своє занепокоєння і нерозуміння слів оракули. Так лише скрушно похитала головою…

• Знаєш, сірий, от слухаю тебе і дивуюся тому, що ти не бачиш очевидного! – скрушно похитала в черговий раз головою Ольгерданьгерта. – Але підказувати нічого не буду… Скажу лише, що доведеться тобі, мій любий друже, вирішувати проблеми, які озвучила Бетті – по мірі їх поступлення! Це найкращий варіант для тебе…
• А ви ж хотіли щось мені розповісти?
• Я? Хіба? А, ну звичайно… Та чи все ти мені розповів? – підморгнула мені бісова тітонька.
• Та все… Нічого, здається не забув!
• Ой так і все?
• Та точно, все! – розгублено відповів я.
• А магічний поєдинок?
• А, ви про цю дрібницю… До речі, хто такий той… - я задумався, згадуючи те, як листок називав мага, що викликав мене на поєдинок. - Магістр чорної та білої магії, повелитель світла і темряви, куратор тонких світів і покоритель нижчих демонів, Його ясновельможність Казимир-Амадей Вольфович Абрехт.
• Дурисвіт і пройдисвіт… Ось він хто! А це любить підкоряти собі сутності тонких світів і змушує робити паскості…
• Так пакості – це суть бісівська!
• Так, ми біси бредні та пестливі… Але ми самі визначаємо коли й кому ті пакості робити! Та питання в іншому…