ХХІХ

*** 

Вечір пройшов досить весело. Я поїхав за Ксенією на байку і під’їхав з нею до ресторану, де наші троє сутностей і Артур вже замовляли смаколики з розрахунку, що пригощатиму я. Ксенія почувала себе комфортно та вела природно при Артурі, що мене дуже тішило.

Єдиним мінусом було те, що випити ні вина, ні пива я не міг, бо таки був за кермом. Мій чорт-охоронець, як справжній друг, склав мені компанію у цій халепі. Після вечері я відвіз Ксенію додому, а Глакс поїхав з Жулькою кататися вечірнім Києвом.

Повернувшись додому ми з Артуром, як і планувалося, відправилися до мейстра.

Коли ми з Артуром вийшли з порталу, який, зауважу був з легкістю сформований сином, вивів нас на смарагдовий килим – ми реально завмерли. Сказати, що ми були вражені – це нічого не сказати. Від сірого, похмурого пейзажу не залишилося ні сліду. Ні, по суті нічого не змінилося в антуражі…  Це просто ніби на голі скелі одягнули смарагдові килими, небо перефарбували в світло-голубий колір, поставили яскраве сонце, а по галявинам розкидали яскраві квіти. Навіть галявина, на якій нас постійно зустрічав мейстр відрізнялася лише убранством. Ну, відзначу, що в кінці галявини, біля основи гори, що підіймалася ввись, була не печера, з якої наш мейстр виходив, а пагода червоного кольору із золотими та срібними візерунками.

Сам мейстр не вийшов нам на зустріч, тому трохи постоявши ми з Артуром рушили до нього. Старий мейстр сидів в позі лотоса та медитував. Я от не пам’ятаю, чи наголошував на його одязі (в принципі, описувати його сірий балахон і потерті мешти – навряд чи цікаве заняття), але сьогодні, ніби на свято, мейстр вбрався в темно-синій халат з золотими вставками, підперезався срібний поясом, а на ногах, в колір халату – темно-сині мокасини зі срібними вставками в колір поясу.

Мейстр сидів з заплющеними очима та навряд чи бачив нас. Наші ноги тонули в шовковистих травах, тому наші кроки не було чути гострому слуху старого чарівника. Тим не менше, коли до мейстра залишалося менше 13 метрів – той відкрив очі та вишкірився.

• Вітаю, Вас, мої друзі! – привітався дідок і підлетівши до нас почав кружляти навколо. – Як справи?
• Все добре, мейстре! – учтиво вклонився я.
• Так, все чудово! – підтвердив Артур. – Ось книга, яку Ви давали!
• Невже не знайшов нічого цікавого для себе і батька? – здивувався чаклун.
• Ще б не знайшов! – скуйовдив я голову сина. – І знайшов, і виписав, і на практиці перевірив…
• Колись стане великим чаклуном! – похвалив хлопця мейстр. – А чого ви нічого не говорите про зміни, які я ось тут…
• Дійсно, а що тут сталося? – запитав мейстра Артур.
• Ну, розумієш, молодий чарівнику! Коли от я був самітним самітником – не мав радості на світі… а тут з’явився твій батько, а потім ти…
• Тобто, це все ви начарувати під впливом сентиментального напливу настрою! – вирішив я проявити свій гострий розум, чи, як виявилося – язик…
• Жодним чином, бовдуре! – дав мені запотиличника мейстр. – Тут так було й до того, як я тут залишився зовсім сам. Те, що нас оточує – це прояв загального стану нашої душі, чи аури… як вам буде завгодно!

Ми з Артуром переглянулися… Це ж яка пустка була на душі у мейстра, що такі сумні пейзажі його оточували?.. і цікаво, що б реально нас оточувало? Ні, ну з Артуром то якраз більш-менш зрозуміло… а я?

• Ну, юний чарівнику, покажеш чого навчився? – мейстр, як звично, роздвоївся, і його копія (чи оригінал, я так і не розібрався, і навряд чи розберуся) взяла мог осину під руку та попрямувала в пагоду.
• А ти чого стоїш стовпом? – звернувся до мене другий, чи таки перший, мейстр. – Пішли, покажеш чого навчився… якщо навчився!

Ми з майстром пішли на край урвища, де я показав максимум з того, що мені вдалося засвоїти на основі записів Артура із книги старого мага. Засвоїти? Це я звичайно загнув! Те, що у мене фотографічна пам'ять на малюнки, числа і рухи – як то кажуть ні відняти, ні додати. Тому мені не склало великого труда запам’ятати та відтворити те, що запам’ятав на практиці перед мейстром.

Інша справа – результат! От результат виходив такий, що після тринадцятої спроби простенького, на погляд мейстра, закляття – дідок відверто надривав живіт і катався по смарагдових травах зі сміху.

• Ти, мій любий друже – невіглас! – врешті сказав мейстр, коли приступ сміху його відпустив. – Магія, це не просто махання руками і промовляння заклять, як це написано у казочках у світі людей! Чарівна паличка не здатна виконати бажання правильно, якщо нею махати наче ломом… Ні, не так! Якщо чарівною паличкою махати наче ломом, то і результат вийде ломовий!

А далі ми з местром почали розбирати кожен з показаних мною «финтів», покроково, і старий чаклун мало не на пальцях пояснював мені кожен рух, кожен жест та руну. І, зізнаюся, результат перевищив навіть мої очікування.

• Ну що, тепер зрозумів? – по завершенню «розбору польотів» запитав мене мейстр.
• Виявляється, що якщо підійти до питання докладно, то і результат відповідний! – витер піт із чола я.
• Це тобі це водневий вибух від схрещування магічних артефактів у квартирі робити… - зареготав дідок.
• Таки збовкнув? – розсміявся я, розуміючи, що Артур не міг не розповісти мейстру ситуацію з вогняним щитом і льодяним мечем.