ХХVІІІ

***

Зізнаюся, коли ті четверо чинуш квакали у мене на фірмі, в кабінеті, у мене було, заледве переборене мною, зауважу, бажання навести на них зеленоокого і перетворити на жаб… в кращому випадку.

Я завжди не просто думав і говорив, але й намагався кричати, що з такою кількістю обмежень і контролюючи органів бізнес в нашій країні ведуть або дуже наївні і дурні, або дуже багаті і зі зв’язками, люди.

Відпустивши свої працівників, я дочекався, коли останній з них покине офіс, та зачинивши офіс та осідлавши свій байк – гайнув в напрямку Пущі Водиці. В середині було якесь опустошення і його причин я пояснити не міг. Свідомість, чи що воно там, підказувала, що відновити сили я можу виключно джерелом сили. Хто я такий, щоб сперечатися із свідомістю чи підсвідомістю сірого мага? От і я про що!

Вискочивши на Набережно-Хрещатицьку та швидко пролетівши її на своєму мотику, я крутанув на Гаванський міст, потім швидко проїхав Оболонь – вискочивши на площі Шевченка, і вже звідти за тринадцять хвилин я добрався до свого дачного будиночка. По дорозі набрав Артура, і сказавши йому де мене в разі чого шукати і чому я туди поїхав, попутно розпитав про його успіхи. Як виявилося – син із своїм бісом-охоронцем вже майже добили книгу, яку подарував мейстр, і Артур поробив усі необхідні записи… тому сьогодні книгу можна буде повернути, показати – чого ми навчилися та отримати прочуханки за допущені помилки. Тут якраз в останньому я сумнівів не мав щодо себе, бо вже дуже прискіпувався дідок-мейстр до мене. Хоча, зізнаюся – справедливо.

Я загнав байк на подвір’я і зачинив браму, чудово пам’ятаючи слова сина, про те, що без запрошення ніяка нечисть не зможе увійти на мою територію. А сьогодні я точно навіть Глакса сюди не впущу! Хоча, фіг йому то треба… у нього ж з’явилася «Юленька!». Тьфу!

Ні, ви можете сказати, що у мене проявилась чисто чоловіча ревність, коли твій друг починає приділяти більше увазі своїй подрузі і все не йде з тобою пити пиво. Ні, ніскілечки! Навіть більше – я відверто радий за біса, хоча мені не до кінця зрозумілі ці стосунки між двома «містичними сутностями». Але, як то кажуть – пісня не про те, і я вам поясню…

Мені все одно не йшли з голови слова оракули Беатрісси, сказані під час трансу, але вже тепер з врахуванням того факту, що Штруббе і Сороконоженко показали свої можливості у сфері органів примусу. А тепер маг-перевертень знає, що у мене, сірого мага – є вразливе місце у вигляді дами серця. І маю я великі сумніви, що ангелесса, яка на сьогодні щось дуже захоплена моїм бісом-охоронцем достатньо пильно слідкує за своєю підопічною.

З такими гнітючими думками я увійшов в джерело сили. Потік променя окутав моє тіло і я відчув суттєвий моментальний прилив сил. Мої м’язи налились, як після тренування, серце твердими ударами прокачувало кров по венах… я навіть відчув, як мої очі засвітилися таким же кольором, як і промінь… Мій розум прояснів і… я по іншому поглянув на всі ті речі, які мене оточували та думки, які навідували мою голову…. Але про це згодом!

Я закрив очі, і уявив, як моє тіло підіймається вверх за потоком… відчув легкість, і дійсно мої ноги відірвались від землі. Я розкинув руки і віддався на відкуп космічній силі, але по вінця переповнювала мене…

Скільки часу я перебував у такому стані сказати було важко, але коли я відчув, що «батарея заряджена на 100 500%» - просто уявив, що опускаюся на землю… ну й опустився, відчувши, що мої ноги знову торкаються твердої поверхні.

Вийшовши з потоку я згадав, що від ранку нічого не їв. Але й голоду як такого я не відчував. Просто приємне відчуття задоволення від усього, що мене оточує. Я приліг на смарагдову траву, що росла на моєму подвір’ї, закинув руки за голову і примружив очі через яскраве сонце, яке відблискувало у голубому, без жодної хмаринки, небі. Від задоволення очі самі закрилися як раптом я відчув тінь на своєму обличчі.

Я відкрив очі, а наді мною нависла дівчина, віку Артура, тільки шкіра її була надто бліда,для на літо, навіть з зеленкуватим відтінком, і з зеленими, як смарагди очима.

• Ти хто? – запитав я.
• Я? Лань… - відповіла незнайомка. – А ти сірий?
• Яка лань? – здивувався я. – Якось ти не схожа на лань! 
• Тю, я не коза! Мене звати Лань, і я польова мавка!
• От тобі раз! А мені казали, що ви не маєте права без дозволу проникати до…
• Ну от, одні образи! Всі ви маги такі! – образилася дівчина і заховалася в тіні дерев.
• Та не ображайся ти! Я недавно став магом, і мало що тямлю різниці між міфічними сутностями… От мій біс охоронець – сам не зміг увійти до мене, поки я не проговорив дозвіл… І маг Сороконоженко!
• Маг-перевертень – твій друг? – визирнула з-за дерева мавка.
• Горіти в пеклі такому другу! – махнув я рукою і підвівшись сів зручніше.
• Тоді пробачаю! Той маг – то істинне зло, що для людей, що для нас – жителів тонких світів.
• То як ти увійшла? І що потрібно тобі? Ти ж не просто так завітала…
• Я Лань, мавка польова… і я не маю стосунку до нечисті… нечисті, такій як біси, демони і темні маги – потрібен дозвіл! Я ж – дитя світла! – відповіла дівчина, проте погляд її був зосереджений на промені Джерела сили. - До речі, можна скористатися променем?
• Не заперечую, якщо скажеш причину свого візиту… - рукою сказав я на Джерело.
• Ой, так а я тут чого? – радо побігла дівчина до променя і скочила в нього, моментально злетівши вгору. – Оу! Нічого собі! Я й не знала, що воно таке сильне… Ти його підживляв своєю силою?
• А так можна?
• Чекай, ти точно сірий маг?
• Він самий…
• З Джерела сірий маг не лише черпає… Якщо він довго в промені – він підживлює його собою… пропускаючи силу через себе… Ти сьогодні був у Джерелі?
• Ну так…
• І скільки часу?
• Я не рахував…
• Ага, значить відключив свідомість… Тоді зрозуміло! – потерло дівча підборіддя. – Оу, все, мені досить!
• Так яка мета твого візиту?
• Мене старі боги прислали!
• Скільки ж тих богів у Києві?
• Наші з тобою боги з Києва вигнані новими богами… як і мавки, домовики, русалки, повіт рулі… і вже давно… - сумно сказала дівчина. – Але і Київ змінився!
• І що боги хочуть? Чим можу допомогти?
• Старі боги не просять допомоги, вони допомагають, але тільки достойним!