ХХVІ

***

Банда, я вдома! - крикнув я, увійшовши в квартиру. – Глакс повернувся?

• Привіт, тату! А він не з тобою?
• Вітаю, пане сірий! Ні, ще не повернувся! – висунулася з кухні голова Ремуальда
• Він пішов Юлію проводити…
• Юлію? - в один голос запитали Артур зі своїм бісом і залилися гучним сміхом.
• Здивувати більше? – запитав я.
• А можеш? – реготав мій син.
• Від завтра Глакс ходить з нами на тренування! – сказав я і наш дружний регіт довго лунав по квартирі.

Мені звичайно дуже хотілося повідати хлопцям (для мене обидва біси вже стали навіть більше, ніж друзі) про свою зустріч з магом-перевертнем, але я таки вирішив дочекатися Глакса. Тим більше, мене з’їдала цікавість його історії з Юлією. Тому в очікуванні мого чорта-охоронця ми зайнялися тим, що продовжили вивчати записи Артура, і я навіть сформував кілька вдалих заклять захисного і атакувального штибу.

Глакс з’явився… ні, не так! Біс заявився далеко за північ! Навіть не о 00 годин 13 хвилин! Пізніше… На шиї та щоці сліди червоної помади, а вигляд такий, ніби таки той кіт, якого залишили на одинці зі сметаною - наказав їй довго жити…

• Ого! – тільки й вирвалося з уст Артура і Ремуальда.
• Ого-го-го! – зареготав я.
• Ой та буде вам! – зашарівся біс і награно покрутив носком черевика по підлозі, наче сором’язливе дівча.
• Будуть подробиці? – запитав я і ми втрьох почали обступати Глакса.
• Які подробиці? Я ж джентльмен!
• Ну-ну, біс-джентльмен! - зареготав Ремуальд. – Колись, давай, ловелас!
• Гаряча та штучка, Юлія! Але більше не скажу!
• Глакс закохався! Глакс закохався! – почав дражнитися по-дитячому Артур.
• Нічого я і не закохався! – картинно надув губи мій чорт-охоронець. – Ми просто друзі!
• А ось це? – тицьнув Ремуальд пальцем в слід помади на шиї біса, і ми знову дружно зареготали. – Жулька промахнулася, намагаючись поцілувати в щоку нового друга?
• Ой, та що ви розумієте! – вже відверто почав ображатися біс.
• Добре, не дуйся… - вирішив згладити ситуацію я. – Ти лише скажи, а реально можуть бути стосунки між ангелами та демонами?
• Ну а ми, що – не люди? – з наївним тоном проговорив Глакс і уже четверо ми зареготали, аж здригнулися стіни.

Відійшовши від приступу сміху ми порозсідалися по кімнаті і я розповів про свою частину завершення чудового вечора… та зупинився на зустрічі із Сороконоженком. Дійсно, моє життя почало перетворюватись на якусь детективну історію, де мені доводиться розгадувати загадки, мати справу із нечистими та руку ділками та іншими негативними героями… і це все під гостреньким соусом магічного та містичного.

• Тю! Чорний кіт? Як банально… - хрюкнув Глакс, коли я завершив свою розповідь. – От якби він у подобі вовкулаки до тебе з’явився! То інша справа! А так, певно дарма ми його боїмося…
• Глаксе, не дуркуй! – зупинив його Артур моїм висловом. – Те, що маг-перевертень слідкував за татом в образі кота – це не означає вершину його можливостей!
• Згоден з Артуром! – підтримав сина Ремуальд. – Ми читали, що магу, який досконально освоїв теріантропію, не буде складно набувати форми будь-якої тварини чи комахи…
• І, гадаю, не дарма наш знайомий чорний маг носить прізвище Сороконоженко… - кивнув я головою на слова Ремуальда.
• От я ніколи не любив жодних комах! – аж здригнувся Артур. – Вони такі бридкі!
• Ну, ти йому озвучив ситуацію, що відповідь буде 13 серпня… - розвів руками Глакс.
• Так, треба буде ґрунтовно підготуватися до цієї зустрічі! – сказав я та плеснув долонями по колінах, підводячись… - Так, панове біси та маги! Час спати! Завтра нам з Артуром на тренування, а потім відбиватися від стерв’ятників з перевіряючих органів…
• Еу, ти забув, Ромцю! Я з вами! – запротестував Глакс і кімната знову залилася гучним реготом.

Біси повернулися в інферно, ми з Артуром вляглися спати. Снилися кольорові сни, але беззмістовні. Веселки та веселкові єдинорожки… смарагдові поля, яскраве сонечко і хмаринки наче кудлаті овечки. Ніби дивився дитячий мультик… і я з Ксенією гуляю по цій казковій галявині. До чого той сон? Напевно жоден тлумач снів не пояснив би цього сну. Але на душі навіть стало якось млосно.

Я прокинувся від того, що на мене хтось дивився… і тим кимось виявився Глакс. Він просто стояв скраю і дивився на мене.

• Ти здурів? – сказав я, глянувши на годинник.
• Та ми ж на тренування! – замотав головою біс.
• О пів на шосту порядні спортсмени бачать третій, а то й четвертий сон… - пробурчав я встаючи з ліжка. – Іди, зроби каву, я поки очі продеру…

Намагаючись не розбудити Артура, я пішов у ванну кімнату, а Глакс на кухню. Опісля я зробив легку ранкову руханку та втягнувши носом аромат кави, що линув з кухні – відправився до свого біса (той випадок, коли піти до біса – не фігуральний вислів).