XXV

***

Сидячи на дивані я із задоволенням попивав холодне пиво. Артур із Ремуальдом доїдали торт. Дві солодкоїжки. Артур за фігуру міг не переживати – завтра тренер згонить з нас сім потів. Вже Станіслава я вивчив вже добре, ще той садюга, хоч мені й подобаються його методи. Ні, не подумайте, я не мазохіст, але результат у дзеркалі – на лице. Будь я жінкою – сам у себе закохався.

Стоп! У мене розвивається нарцисизм. А з врахуванням мого косяка із щитом і мечем, в результаті якого я в буквальному смислі цього слова – опинився на щиті… чи то краще сказати магія розклала мага на лопатки… - нарцисизм тут недоречний…

• Глаксе, так що там з тими перевірками? – повернувся я до біса і зробив великий глоток пива.
• А що з ними може бути! Від завтра в нас гості, і присутність директора обов’язкова!
• І тобі от така штука, як перевірка контролюючих органів, в той час, коли у нас з одного боку налагоджується робота, але прибутки – лише в перспективі… і про ці перспективи знають лише четверо присутніх тут і двоє – на вулиці Гоголівській… і отой наїзд, інакше це не назвеш – вампірюки Штруббе… ото все ото тобі не здається трохи дивним?
• Ні! А що? – розвів Глакс руками і скорчив по-дитячому милу гримаску.
• Ти настільки наївний чи як завжди дуркуєш? – штурхнув я біса кулаком в плече, а тоді повернувся до Артура: - Артуре, а що там у Вернадського по Штруббе?
• Звичайно, дуркую! – розреготався  біс. – Так дійсно, Артуре, що накопали на Штруббе?
• Ну, таке! Прямих доказів того, що наш Штруббе – вампір чи ліч, чи щось із того всього, а може й гірше – ми точно не знайшли. – почав Артур. – Але те, що наш Штруббе пов'язаний із некромантами і живе трохи довше, ніж повинен був – факт!
• Во-во! – підтакнув Ремуальд. – Йому в 1919 році було вже за 50, коли він очолив німецьке представництво в Києві, замість свого брата, який в свою чергу – загинув при досить загадкових обставинах по дорозі з Харкова до Києва…
• Тобто, якщо Штруббе було за 50 в 1919, то зараз йому повинно бути далеко за 150 років? – задумався я… - Довгенько ж живе старигань!
• Ти слухай далі! – перервав мої роздуми Артур. – Той старий напівтруп вже життя жив у Києві, і підчас заходу армії червоних більшовиків, і під час німецької окупації, та навіть після повернення сталінських «орлів»… під час правління ЦК чим займався – не відомо… але знайшли ми вирізки про злодійські «малини» і лихварів за цією адресою. Але прив’язати всі ці факти до Штруббе – не можливо!
• Можливо! – вставив п’ять копійок Ремуальд. – Була згадка про затримання контрреволюційних елементів німецької національності у 1962 році… але то були по суті юнаки, в порівнянні із стариганем Штруббе, років до сорока…
• Не суть… - огризнувся Артур. – Прізвище Штруббе вспливає в 90-х роках минулого століття, в час розгулу бандитизму, коли наш дідок на Гоголівській арбітром на сходках був, на тому заробив великі статки і остаточно викупив весь особняк.
• Ага! А потім знову зник з поля зору… - як чорт з табакерки вискочив Артурів біс-охоронець.
• Хлопці, ви читали кримінальні хроніки? – вже відверто мені набридала та вся котовасія.
• Ні блін, тату, родовід вампіра Штруббе є бестселером в бібліотеці імені Вернадського! І нам чудом вдалося видерти його у якогось ботана…
• Так там ще цікавіше! – не вгавав Ремуальд.
• Ти ще скажи, що він був консультантом у депутатів та бізнесменів…
• Щось подібне… скажемо, кожен з шести гарантів Конституції через своїх радників консультувався із Штруббе! – підняв вгору вказівний палець із перснем Артур.
• Нічого дивного! Печерські пагорби і їхні жителі завжди тяжіли до потойбічного! – резюмував Глакс. – А щось реально цікаве є?
• Ні, Глаксе, це все! – майже в один голос сказали Артур та Ремуальд.
• Тоді підсумуємо? – встав я та почав ходити по кімнаті: - Штруббе має бути років більше, ніж 150… Люди стільки не живуть, тому це або зомбі, або ліч, або вампір… І ця тварюка має чималі зв’язки в контролюючих структурах… І має в підручних мага-перевертня… Але дідок не всесильний, інакше стер би нас на порох відразу, або натиснув так – щоб нам мало не показалось…
• А перевірки? – запитально глянув на мене Артур.
• Питання третє! – хмикнув біс. – Проти лома немає прийому, тільки в тому випадку - якщо не має іншого лома… А наша фірма теж чогось варта, чи не так – Ремуальд?
• Авжеж! – кивнув Артурів біс.
• Отож! – реготнув Глакс.

Наші дебати перервав телефонний дзвінок: телефонувала Ксенія, яка сказала, що вони з Юлією якраз на Контрактовій і їм бракує чоловічого товариства. А я бовкунув, що мій компаньйон Георгій якраз у мене в гостях, і мій біс-охоронець удостоївся персонального запрошення. В принципі такий розклад входив мої плани, та й Глакс не виглядав незадоволеним.

Ми з Глаксом в образі Георгія залишили Артура з Ремуальдом продовжувати вивчати книженцію від мейстра, а самі подалися на подвійне побачення. Ну а як це інакше назвати?

Ми знайшли Ксенію і Юлію, які весело щебетали за столиком на терассі кафешки і пили… пиво! Ні не так, пиво пила Юлія… Ну, а Ксенія їй просто складала компанію, попиваючи чисто за компанію… З цього я зробив висновок, що між ангелами і бісами може бути велика різниця, але ніщо людське їм не чуже…