***
Через тягнучку на Володимирській, а потім через світлофори на Прорізній малесенький відрізок дороги зайняв усі тринадцять хвилин. Здивувалися? Я так не думаю!
Ми з Глаксом припаркували свої мотоцикли прямо коло входу, але зупинилися перед зачиненими дверима. Ні дзвінка, ні ручки, ні навіть лямки, що постукати у масивні двері. Я спробував постукати кулаком, але це було ніби мурашка спробувала б достукатися до слона. Жодного звуку мої зусилля не викликали.
Озирнувшись побачили смагляве дівча, на вигляд років двадцять, може трохи
старша, в топі і шортах. Густе чорне волосся ззаду схоплене у хвостик, жваві зелені очі і розпашіле від пробіжки обличчя. Зовнішньо дівчина нагадувала статую грецької богині, які ожила і вирішила розім’ятися після тривалого заціпеніння.
Ми сіли в кавярні,я замовив еспрессо і по склянці мінеральної води. Колись мене так привчили пити міцну каву в Італії. Бетті маленькими ковтками попивала еспрессо і розглядала нас. На її обличчі грала легка посмішка. Я взяв свою філіжанку, коли раптом очі дівчини закотилися, а нас моментально накрив полог тиші... з уст дівчини почувся грубий голос старої жінки:
Ми з Глаксом переглянулися,а Беатрісса набула звичайного вигляду, поправила волосся і відпила зі склянки з водою.
легенди ходять…
Гаразд, ходімо до мене! Я розрахувався за каву і ми втрьох з кав’ярні почимчикували до масивних дверей Будинку плачучої вдови. Бетті торкнулася дверей і ті безшумно відчинилися всередину. Двері реально були масивні, навіть більше, ніж мені на перший погляд здавалося. Потрапивши в середину ми з Глаксом просто затамували подих. Ми потрапили у стародавню Грецію, або місто-державу на берегах Криму, яке населяли греки. Тут і ходили по вулицях міста люди в тогах. Зауважу, що на нас вони не звертали жодної уваги. Ми з Глаксом за стовбеніли з відкритими ротами…
Ми тим часом минули площу, на якій відбувалися якісь збори… здається вони називаються Агора. На площі були статуї Зевса і Афіни, ну звичайно покровителя Ольвії – Аполлона. Беатрісса підійшла до двохповерхового будиночку і відчинила двері… і ми відразу потрапили в широкий холл перед широкими сходами, що вели на другий поверх.
Збігши легко вверх дівчина повернулася до нас і махнула рукою:
Я з Глаксом швидко піднялися за нею, Беатрісса відкрила великі дубові двері, що вели до просторої бібліотеки. Що в першу чергу здивувало, так це відсутність пилу та затхлого повітря, яке наявне у будь-якому приміщенні подібного толку. Дівчина плеснула в долоні і зі шпарин повилітали маленькі крилаті створіння. Назвати їх світлячками було б не правильно, з огляду на те, що якщо придивитися – можна було розрізнити їхні обличчя, що нагадували людські, хоча вони і світилися дивним зелено-голубим світлом. Але і феями назвати їх теж було б неправильно, бо у моєму розумінні у фей повинна бути чарівна паличка. Тому я про себе назвав їх «світляками».