ХХІІ

*** 

Коли ми з Артуром вийшли з порталу, перше, що впало в очі – це дуже низькі хмари, які повзли під ногами і сягали вище колін. Над цими хмарами плавав в повітрі мейстер, і довгою палицею їх.

• Вітаю, мейстре! – прокашлявся я. - А що тут сталося?
• Вітаю, молоді люди! – підняв голову дідок та знову зайнявся нудним заняття, яке йому й не здавалося нудним… мейстер хитренько посміхався собі під ніс. – зараз я закінчу, і тоді розпочнемо навчання… А поки розміщуйтеся зручно он там!

Мейстер показав на два камені (чи що там воно було), вершини яких виступали над  хмарами. Я з Артуром через ці самі хмари побрели до каменюк та всілися на них, склавши ноги по-турецьки та продовжили спостерігати за дідком.

Тим часом мейстер почав крутити палицею по центрі кам’яної платформи, над якою він плавав, прискорюючись до моменту коли утворився вир із хмар, який піднявся вгору та очистив платформу. Мейстер плеснув у долоні, і вир вибухнув. Хмари з виру розлетілися, але потім зібралися докупи вже над горами та продовжили чинно свій рух.

Поки ми спостерігали вже не за мейстром, а за хмарами, той роздвоївся і тепер в подвоєному стані підійшов до мене з Артуром:

• Так НАМ довго вас двох чекати?
• Перепрошуємо! – зіскочили ми з сином з каменів одночасно, як і проговорили…
• Мейстре, а що це було? – поцікавився Артур.
• Хіба це має сенс? – сказав дідок зліва.
• Все має сенс, якщо воно має логічне пояснення! – заперечив йому дідок справа.
• У магії логіка відсутня! – обурився дідок зліва.
• Проте магія підкорюється її законам! – злився дідок справа.
• Пояснень не буде… - коротко резюмував я Артуру, а тоді вже звернувся до мейстрів: - Ми готові продовжити навчання!

Як і минулого разу мейстер розділив нас із сином та в роздвоєному стані продовжив навчання з кожним окремо. Дідок з мене відверто знущався, змушуючи повторювати вже завчені мною, якщо так можна сказати, «па». Це чимось нагадувало китайські фільми початку дев’яностих, коли майстер кунг-фу знущався з молодого учня, випробовуючи його терпіння, змушуючи виконувати рутинну роботу. Може це моя карма чи випробування Всесвіту, але я терпів та старанно виконував усі вказівки мейстра.

Відверто кажучи, більшість магічних фігур я вже вимальовував з такою швидкістю, що й сам міг позаздрити… Паралельно майстер пояснював, що це все – це основи, ази, так би мовити, а за допомогою цих азів я зможу самостійно оволодіти тайнами магії та творити самостійно будь-які чари.

Коли нарешті наше тренування закінчилося (а це дійсно було тренуванням, а з мене знову зійшли сім потів, а з врахуванням ранкового тренування я відчував що спалив не одну тисячу калорій) мейстер наказав почати медитування. Я зайняв позицію, моє тіло саме по собі поплило вверх.

• Мене тішать твої успіхи, сірий магу! – вдоволений дідок сів у позу лотосу і його тіло теж поплило вверх, а він продовжив: - Твоє тіло підсвідомо виконує запрограмовані функції… саме цього результату я очікував…
• … - я мовчки продовжував сидіти, але відбулося щось неймовірне… моя душа, чи що там воно є вийшла з тіла і сіла в позу лотоса навпроти мого ж тіла і мейстра…
• Сьогодні ти не перестаєш мене дивувати… - усміхнувся мейстр, дивлячись «мені в душу». – Ви обоє з Артуром зробили шалений крок в перед! Але чому ти нічого не сказав про вампірів?

Моя «душа» стрепенулася і її, ніби пилососом втягнуло назад в тіло, я відкрив уже свої очі, і раптом бахнувся п’ятою точкою об землю…

• Так, вивести тебе із рівноваги таки легше, чим твого сина! – засміявся дідок. – Та все таки? Так, я знав про це все швидше, ніж навіть ти вирішив нанести візит ввічливості… Але коли тобі прийшло запрошення – міг би навідати учителя, задати потрібні питання та отримати такі необхідні відповіді...
• Так я… - намагався виправдати я свою тупість.
• Так ти… - засміявся знову мейстр. – Відновлення сил після того візиту було правильним і своєчасним рішенням… але твоя тупість могла, та й може, дорого тобі коштувати…

Тим часом з глибини печери вийшла копія мейстра з Артуром, які направилися до нас. Обидва мейстри на очах поплили на зустріч один одному та злилися, і тепер на нас споглядав один задоволено усміхаючись маленького зросту дідок.

• Тату, мейстр пояснив як обійти захист Штруббе… до речі, мейстр впевнений, що він вампір! Це підтверджує…
• Молодий чарівниче, не поспішай… У тебе буде час все розповісти батьку! – зупинив жестом монолог Артура дідок. – Як і вказати йому на його помилки, які ти назвав мені… Зараз мене цікавить, що вирішив твій батько… що він відповість чорному магу?
• Ви за Альфреда Сороконоженка, мейстре? – уточнив я.
• Ні, йолопе, я про Саурона! – хитро підморгнув сину дідок. – Звичайно, я про того перевертня!
• Так що тут вирішувати? Я йому відмовлю!
• Не поспішай!
• ??? – із запитанням я поивився на вчителя.
• Що тут не зрозуміло? У тебе не достатньо знань і сил для того, щоб тягатися з тим породженням пітьми…
• Так він не чекатиме відповіді довго! – сказав я, врешті підвівшись на рівні ноги.
• Не буде! Відповідь ти йому надаш… - дідок замислився і ніби поринув у себе. – 13 серпня!
• Він відмовиться! – запротестував я.
• Він погодиться… По-перше – чекати дві декади… по-друге – тринадцяте серпня – сакральна дата не лише для тебе!
• Чим сакральна? – уточнив Артур.
• А це ви дізнаєтеся з книги… - мейстр плеснув у долоні долоні і з печери виплила здоровенна книга.