***
Вдома ми влаштували чоловічий показ мод від Артура. Біси теж вирішили подуркувати, і хоча їм ніхто нічого не купував, проте – вони ж біси! Тому лише я в якості члена журі з табличками балів та три моделі – Артур, Глакс та Ремуальд.
Глакс спочатку пропонував начаклувати бочку пива та наїдків, але я таки вирішив, що натуральна трутка, куплена безпосередньо в магазину таки буде набагато краща, ніж начаклована, хай навіть бісом, якому я повністю довіряю.
Тому ми вчотирьох затарилися по повній і додатково влаштували свято живота. Найбільше дісталось мені, оскільки Артур і біси тільки місцями щось перехоплювали, між дефіле, а я ж то сидів на дивані та наминав смаколики і запивав пивом.
Вкінці дефіле Глакс з Ремуальдом нарядили Артура в королівські шати. Мій син реготав і виглядав дуже задоволеним.
Ми завершили з показом мод і продовжили нашу трапезу, обговорюючи весь відомий нам бестіарій. Як виявилося, усі, ніби-то вигадані, істоти насправді існували, у тому числі – весь слов’янський бестіарій повністю реальний. Глакс пообіцяв познайомити з русалками та нявками, що живуть в околицях Києва. Артур крутив обох бісів на якихось монстрів (ну так сталося, що на відміну від мене моє чадо полюбляло всякі ужастики), але чи то такого не водилося у нас, чи бісам, як і мені зовсім не хотілось бачити гремлінів та горгуль… хоча й тут не все так однознано…
Хто хоч раз бував в Києві – не міг рахувати, що був у Києві, якщо не виконав кілька умов, у тому числі – не відвідав Будинок з химерами. Самих киян це не стосувалося, хоча в ідеалі – самих киян можна було на пальцях порахувати.
Так от, я хоч і корінний киянин в третьому коліні (хоча, як виявилося – може й в тринадцятому) біля будинку з химерами бував не раз… ну тягнуло мене завжди до чогось такого!
Неоготика від Владислава Городецького, збудована більше трохи більше 115 років тому, вражала та продовжує вражати не самим стилем архітектури, а в першу чергу скульптурними прикрасами: тваринами наземними та підводними, міфічні істоти. Так от по словам бісів – бетонні скульптури на будинку з химерами зовсім не бетонні, а живі та скуті магією одного з магів Києва, який на замовлення Городецького (бо той дуже хотів випендритися, але не знав як) відловив і зачарував звірів та міфічних істот, які архітектор розмістив на буинку. При цьому, зі слів бісів, маг був ще той партач і деякі горгульї в час повного місяця втікали з будинку і робили шкоду в місті, поки вже білі маги спільно не наклали відповідне закляття, хоча якраз строком на 100 років (все в тих білих не як людей – чого не на тисячу?), які повинні були завершитися чи от-от, чи ближчий рік-півтора… біси точно не знали.
До чого це я? Та ні, просто так… просто в голову той факт, що я сірий маг – мені вже вклалося, а от те, що цей світ навіть триєдиний – поки не вкладається.
Вляглися ми спати після тривалих сперечань, далеко за північ. Ремуальда пробило розказувати анекдоти, і робив він це мало не професійно із завзяттям затятого стенда пера. Ну і назвати те, що ми з Артуром лягли спати,а Глакс забрав Артурового біса-охоронця на кухню, щоб той продовжувати розповідати анекдоти, а сам продовжив іржати як кінь із цих анекдотів… поки я не гаркнув і два біси не зникли,а ми із сином спокійно не заснули.
Сказати, що ніч була спокійна особисто мені було важко. Хтось вірить у пророчі сни? От і я би не вірив, якби мій сон не був настільки реалістичним і не вказував на напрямок мого руху.