ХVІІІ

***

Цілу ніч мені снилася чортівня! Хоча яка в біса чортівня, якщо у мене біс-охоронець… Суцільна белетристрика, тільки цього разу не у вигляді хмар, а в кольорі, ніби я дивився фільм у форматі 3-D.

Тут був і лев сіро-піщаний із пишною гривою, який вискочив на гору і видав гучний рик. Навколо гори зібралися численні звірі, серед яких були білі леви і чорні вовки. Лев став на задні лапи, знову гучно проричав і перетворився на людину у сірій пелерині. Цією людиною був я, тільки дивився я на себе і на все це дійство зі сторони. Білі леви слід за мною почали перетворюватися на людей в білих одежах. За ними процедуру повторили чорні вовки. Ці стояли в чорних балахонах. Всі в один момент стали на одне коліно і схилили голови, а «Я» виставив руку з перснем вперед створив коло зеленого кольору з рунами, яке опустив на людей під горою. Їхні одежі моментально стали зеленими, і вони з криками підтримки підійнялися з коліна, салютуючи «Мені».

До мене ззаду підійшла чорна пантера, яка в двох кроках до «Мене» обернулася на Ксенію. Вона наблизилася до мене і поклала мені руку на плече… і я замиготів то білим, то чорним кольором.

Мені, тому що спав, дуже хотілося додивитися сон до кінця, дуже цікаво було дізнатися, що відбуватиметься далі, але сон обірвався.

Я прокинувся. Годинник показував, що спати мені ще можна досить довго, тому я сходив на кухню, випив води та повернувшись до ліжка – закутався в простирадло та заснув знову, із надією додивитися сон. Проте, за всіма законами жанру, не лише сон не продовжився, але й взагалі нічого не снилося.

Зранку мене та Артура розбудив шум на кухні. Я то звичайно зрозумів, що то біс хазяйнує, як у себе вдома. А от Артур вирішив перевірити джерело шуму і пропав. Як я зрозумів, мій чорт-охоронець спокусив мого сина чимось солоденьким. Я, до речі, теж люблю солодке, але Глакс чомусь мене не балував мене вкусняшками.

Яким було моє здивування, коли зайшовши на кухню разом з Глаксом та Артуром я побачив ще й синового біса-охоронця. Ремуальд накривав на стіл, за яким уже сидів Артур і наминав тост із добряче намазаною «Нутеллою» на запиваючи молоком. Глакс сидів на вікні, у своєму звичному образі біса і сьорбав каву.

Я потягнувся до хрусту кісточок:

• Привіт чесній компанії! Черговий по камбузу сьогодні Ремуальд?
• Ага! – з повним ротом проговорив Артур і продовжував жувати.
• Він сам зголосився! Тепер нас три мотоцикліста і Ремуальд! – зареготав Глакс, а біс Артура потряс в його сторону кулаком.
• Дякую, Ремуальде! – сказав я сідаючи за стіл.

Все було досить смачно, я б сказав навіть смачніше, ніж у мого чорта-охоронця, але це напевно, що окрім яєчні із сосисками був ще салат, а найголовніше – тост із «Нутеллою», ну і звичайно кава та, по традиції, започаткованій Глаксом – стакан апельсинового соку.

Доївши сніданок я розказав присутнім свій сон, при цьому намагався акцентуватися на усіх деталях, щоб нічого не упустити. Біси та Артур слухали з широко розкритими очима, а по завершенню розповіді поринули у роздуми.

• Тітка Ольгерданьгерта вже говорила, що твій колір визначить жінка… - порушив тишу Глакс.
• Та я пам’ятаю! І княгиня тоді теж… - кивнув я.
• Ольгерданьгерта? Княгиня? Ви про що? – здивувався мій син.
• Слухай, Ромцю, а давай покажемо малого тітці і княгині, а ще розкажеш їм свій сон! – запропонував Глакс.
• Слушна ідея! – підтримав мого біса-охоронця Ремуальд.
• Ну, в принципі варто, але я обіцяв Артуру похід по магазинам, а то його бомж-стайл мене пригнічує! – сказав я, спершись на стіл ліктями на положивши на руки голову.
• Так одне другому не заважає! – подав голос мій син. – Зробимо справи, а тобі можна й за покупками.
• Ну, тоді, якщо всі за – вирушаймо! – Глакс скочив з підвіконня і враз обернувся Георгієм, а тоді повернувся до Ремуальда. – Ти з нами, ти в курсі? Ти ж мою тітоньку Ольгу знаєш, навряд чи їй сподобається, якщо підопічний без біса приїде! Тут я он з Романом був, так таких чортів мені під хвіст насипала…
• Вона тобі за інше відсипала, але не суть… - заіржав я та пішов збиратися.

Таки, можливо, добре бути бісом – раз, обернувся собі там на когось, вже зібраний, вдягнути, одяг випрасуваний. Нам же, простим магам, доводить трохи складніше, а тому за тринадцять хвилин ми були зібрані та готові до виходу.

Ремуальд набув людського вигляду і той вигляд був не просто кумедний, а реально ржачний. Ми не просто трималися за животи, ми реально каталися по підлозі, усі троє, крім Ремуальда, звичайно. Той стояв і дивився на нас, як на придурків! Але… Уявіть собі кульку на тонких ніжках і щокасту голову з копною волосся. Це все було вдягнуто в футболку та шорти, а сама футболка ледве натягувалась на пузиком біса, що додавало ще більшої комічності образу. Цей образ довелося трохи поправляти під керівництвом Глакса, що викликало ще більше реготу нашої маленької компанії. Коли вже нарешті мій чорт-охоронець особисто зайнявся образом Ремуальда – то й результат був більш-менш прийнятний.

Ми показали бісу Артура його образ у дзеркало і той навіть замилувався собою, а потім ґречно подякував Глаксу за допомогу в отриманні цього, по його словам «досить симпатичного образу».