ХVІІ

***

Всі ви напевно чули, читали чи дивилися американські фільми про перевертнів. Волкодлак, волколак, волкулак, вовкулак, у слов'янській міфології людина-вовк, перевертень… А міг бути й чаклун, здатний перетворюватися на вовка і звертати на вовків інших людей. Про них є чимало легенд, а легенди – то такі казочки, які люди складали на основі побаченого… чи радше почутого… трохи прибреханого… чи то пак, присоленого в добряче приперченого… У кожній казочці є лише трохи казочки, а здебільшого – це прикрашена правда з мораллю.

Так і з легендами! Хтось щось побачив… у страха, як то кажуть – великі очі! Так от цей хтось переповідав іншим побачене, прибріхував, звичайно… Ті хто чув – розносив вість далі. Так правда обростала «поробицями», яких і не було… але хто це перевірить? Ну так і народжувалися легенди, на основі яких потім складали казки.

 Легенди про вовкулак притаманні всім слов'янським народам. В уявленнях про перевертнів поєдналися риси фольклорного образу і запозичення з уявлень про дохристиянської та християнської демонології. Хоча, зі слів Глакса, перевертні - це не зовсім біси чи демони. Питання у тому, що вони дійсно існували, вільно гуляли тим же Києвом.

Повернемося до легенд. Мій чорт-охоронець розказав, що ще в скіфів-орачів ходили легенди, що в лісах на правому березі Борисфену (Дніпро наш так скіфи називали) спочатку жили в основному будини – плем’я велике, а люди дуже світлі або руді. Потім під тиском якихось загадкових людей-змій прийшли неври-вовки. Саме про них дідусь Геродот, що теж водився з бісами, які йому й допомагали писати його історію, розказував, що, вдаючись до чарів, ті самі неври вміють на деякий час ставати вовками, а потім так само легко набувати людського вигляду.

Інша справа, коли людина перетворюється на тварину свідомо. Ну, як людина? Самій людині то не під силу! Проте, якщо ця людина – маг, чаклун? Звичайно, він може набути лише деяких умінь звіра, не перетворюючись повністю у нього. А може й повністю змінити личину, стати вовком, собакою, котом, змією... іншою твариною (цікаво, свинею може? Хоча навряд чи, бо не вигідно, як перед святами тобі крові пустять).

Взагалі, могутні відьмаки і відьми можуть навіть набувати форму стихій – кульової блискавки чи вихора. Особливо сильними були сірі, одним із яких є я!

Глакс пояснив, що треба розрізняти види чаклунського перетворення. Буквальна трансформація у всій повноті властива переважно саме відьмакам-вовкулакам. У випадках з іншими перевертнями трансформується лише друга, відьмацька, душа. Річ у тому, що у відьом та відьмаків, є не лише душа «як у простого чоловіка», але й «дух», або друга душа (цікаво, у мене там само?).

Аби стати саме вовкулаком, звісно ж, треба знати спеціальні замовляння, що начитуються при певних фазах місяця. При цьому необхідно, стрибнувши, перевернутися через два ножі або через п’ять осикових кілків, вбитих у землю. Перетворитись при всій своїй повноті у вовка – то не жарти.

• От такий короткий екскурс в міфологію та демонологію! – закінчив біс і зробив глибокий ковток пива. – Фух, аж у горлі пересохло…

Артур так і продовжував сидіти з відкритими очима і ротом, дивлячись на мого чорта-охоронця, продовжуючи тримати в руках стакан з колою.

• Так ти не пояснив, а в чому була моя помилка і хто такий, той Альфред Сороконоженко.
• Оу, ну звичайно. Наш сусід Сороконоженко ніхто інший, як чаклун-перевертень. Є легенда про чаклуна-перевертня з Ірпінський лісів, який в образі вовка приходить зі своїми побратимами-розбійниками на Замкову гору. Скуштувавши спеціального відвару та проговоривши спеціальні слова, вони влаштовували танці навколо багаття, перетворювалися у вовкулаків, і рискали по лісах, шукаючи собі жертв. Потім поверталися, скуштувавши людської крові, поверталися до людської подоби і розчинялися серед Киян. Так було тричі на рік! Тільки взимку був від них спокій!
• Так Альфред і є той чаклун? – не вгавав я.
• Ну так, він самісінький! – кивнув Глакс. – Років 150 тому, а може й менше, коли хвиля безглуздих вбивств захлеснула Київ, ми об’єдналися зі святошами, і таки виловили всю банду і навіть Альфреда взяли! Тільки от конклав не визнав докази його вини достатніми…
• Ого! – тільки й видихнув мій син.
• Ага! Тоді я й позбувся надії отримати роги тринадцятого рівня! – відразу посумнішав Глакс. – А вони були так близько!
• Так, тут все зрозуміло,а як на рахунок…
• Ромцю, так малий уже все пояснив!
• Коли? - здивувався я.
• Тоді, коли згадав про вампірів! – вставив свої 5 копійок Артур. – Я ж правий, Глаксе?
• Так, тільки це правило діє не лише на вампірів! От тільки нам пощастило, що Альфред не вирішив забрати джерело собі і не приколошкав нас на місці! – видихнув біс. – Всі сподіваються перетягнути сірого на свою сторону.
• То я ваш… чи наш… козир? – реготнув я.
• А міг бути мертвий козир! – цього разу вже реготав Артур.
• Ні, друже, два мертвих мага і біс… - в такт йому зареготав уже Глакс. – Батя твій, хоч і сірий, але маг з нього наразі ніякий.
• До речі, щодо магії… - подивився я на годинник. – Нам час до мейстра! Побачимося завтра, Глаксе?
• Які плани на завтра? – потер руки Глакс.
• Щось придумаємо!
• А я за любий двіж, крім голодовки! – засміявшись сказав Артур і обійняв мене за шию. – Тату, я тебе люблю! Це найкращі дні мого життя!
• Зачекай хвалити! Будуть ще кращі! – сказав я і покрутивши руками в повітрі, як навчив мейстер (як пояснив наставник – не завжди буде можливість скористатися зеленооким, чимало яких варіантів в житті може розігратися), сотворив портал і подав руку сину. – Пішли вчитися?