XVI

***

Прокинувся я не сам і не за допомогою будильника. Мене розбудив телефонний дзвінок, і то – не перший. Я поглянув на годинник і завмер – мало не проспав! Тоді я взяв до рук телефон, телефонував Артур.

• Привіт, сину! – поспіхом підіймаючись з дивана і складаючи його на ходу сказав я у слухавку.
• Привіт, тат! Ти не забув, що я сьогодні до тебе… і до кінця літа! З мамою і бабою я питання порішав!
• Рішалка ти моя! Я пам’ятаю! Чекаю!
• Ок, тоді буду на обід!
• Еу, чекай! – крикнув я, щоб син не встиг покласти слухавку.
• Що ще? Плани змінилися? – з нотками образи сказав Артур.
• Звичайно! Ти ж мене знаєш!
• Ну от знову…
• Ти дослухай, і не перебивай!
• Бери сумку з речима, другу сумку для спортивного костюма… хоча ні, тут все купимо! Бери таксі і шуруй до мене! Тільки швидко, бо запізнюємося!
• Так у мене… Так я… Так ти… - запинаючись почав Артур.
• Швидко! Півгодини і ти в мене! Твій абонемент у твого біса, просто нагадай йому!
• Поняв, приняв, вилітаю! – почув я радий голос сина, а потім короткі губки.

Ну, от вже краще! Буде привіт злиняти від Ксенії, якщо вона таки настирно буде наполягати на зустрічі. Ні, я б відверто кажучи і не проти продовжити мінімальні відносини… але пам'ять про гострі зубки Жульки!

Я залетів у душ і швидко прийнявши душ побіг на кухню, приготував легкий сніданок з сандвіча, апельсинового соку і кави, і тільки тоді, поглянувши на годинник – заспокоївся і спокійно сів поснідати.

Опісля я взяв сумку, подякувавши зеленоокому за зібрані чисті речі (мені це нічого не коштує, а перстенику приємно), і вийшов на вулицю. Враховуючи, що сьогодні субота і ранок – те, що Артур їхав на таксі 26 хвилин – було занадто для дороги з Оболоні, але то таке. Поки я розрахувався із водієм, відправив сина кинути сумку з речами, а коли він повернувся – ми сіли на мій байк, заревів мотор і ми полетіли на треньку!

Я не бачив обличчя Артура, але уявляв його задоволену моську, яку обвівав прохолодний ранковий вітерець. Під’їхавши до клубу ми в першу чергу зареєстрували абонемент Артура, а потім я віддав його в руки фіто-няшки Оленки, яка була напарницею фіто-няшки Іринки, щоб вони мені йому підібрали весь реманент. Описати якими очима дивився підліток на фіто-няшок я просто не буду, бо не варто… це просто треба відвести підлітка до фіто-няшок і насолоджуватися видовищем. А його думки й подавно були наповнені зовсім дорослими картинками.

Поки Оленка забрала Артура, я підійшов до гори м’язів на ім’я Станіслав (ну ви пам’ятаєте мого тренера), який попивав апельсиновий сік і привітався з ним, попередивши про необхідність ощадливого режиму тренування в першу чергу через Артура. Той видавши голосний сміх з розумінням, ніби, кивнув. Хоча той його кивок явно вказував на розуміння того, що я здувся, тому для себе я прийняв рішення доказати Станіславу протилежне. Та й Артуру буде приклад…

Коли Артур повернувся через тринадцять хвилин із роздягальні, я реально був у шоці: той одяг, який чи то він собі сам вибирав, чи то моя колишня на нього вішала реально робив з сина чорті-що. Та й то буде ще легко сказано!

• Ну, що, готовий? – підійшов до Артура Станіслав і потис йому руку.
• Так, звичайно!
• Тоді пішли… - рукою запросила гора м’язів нас на тренування.
• Нагадай мені, щоб на днях ми з’їздили тобі прикупили нормальних шмоток!
• Ок! – кивнув Артур, а очі його світилися щастям.

На тренуванні я викладався по повній, і приємно було бачити, що Артур намагався не відставати від мене. Але самим задоволеним з нас двох з сином виглядав наш тренер. Було видно, що від процесу нашого тренування найбільше задоволення отримував саме він.

Наші з Артуром майки можна було викручутива, м’язи гуділи від болі, але тренування вдалося на славу. Ми втрьох всілися в кафешці залу і я з сином наминали сніданок, а Станіслав попивав апельсиновий сік, коли в кафешку увійшла вона.

Ні, її жіночності могла позаздрити, можливо, і сама Мерлін Монро. У цієї жінки було все, щоб звабити будь-якого чоловіка і отримати від нього навіть зіроньку з неба. Справжня відьмочка! Оце все доповнювала Жулька в руках Ксенії… собача чорними оченятами зміряло мене, потім решту присутніх, тоді знову перевело погляд на мене – і загарчало.

Так, я відволікся! Так от, Ксенія могла мати все що хотіла і кого б захотіла, але вона обрала мене. Не подумайте, це неабияк тішило моє самолюбство, проте…

• Привіт, Романе! Рада тебе бачити! – защебетала Ксенія і чмокнула мене в щоку.
• Привіт, Ксеню! – обійняв її, вставши, я, і представив своїх супутників: - Станіслава ти певно знаєш, а це – Артур, мій син!
• Дуже приємно, Артуре! – прощебетала дівчина і теж чмокнула його в щоку, а потім повернувшись до тренера, кивнула йому. – Привіт, Стасе!
• Я перепрошую, Ксеню… - почав оправдуватися я. – Артур зараз живе зі мною, та ще й купа справ в офісі та на дачі…
• В тебе є дача? Супер! Запросиш? Покажеш?
• Звичайно! Тільки наведемо там порядок з Артуром!
• Чудово! Добре, хлопці! Я побігла на тренування! Приємно було вас бачити! Чекатиму твого дзвінка, Романе… - швидко прощебетала Ксенія, чмокнула в щоку Артура і… в губи мене, та й побігла.