ХV

***

День розпочався звично, але без біса. Він як звечора зчез,так і не з’являвся. Ну, в принципі, він мені вдома не конче потрібен, а от на офісі без нього – я вже не справлюся.

Я заліз в душ і, щоб врешті прокинутися, увімкнув холодну воду. Бр-р-р-р! А загалом – супер! Потім нашвидкоруч приготував легкий сніданок: яєчня із сосисками і апельсиновий сік з тостом та маслом. Ну і куди без кави! Знайомство з бісом мене кардинально змінило, і відверто кажучи – я сьогоднішній собі подобався більше, ніж я колишній, тижневого розливу. Навіть дивлячись на свою неголену мармизку з акуратною борідкою – я сам собі подобався! Треба звичайно в барбер-шоп заїхати і підрівняти, щоб ще модніше виглядати! Всі київські панянки на Подолі дивилися тепер мені в слід, і мені це відверто подобалося.

Сьогодні я планував відвідати свою спадщину у вигляді дачі у Пущі-Водиці, яку мені залишив дід. Але перед тим належало таки вчасно приїхати на офіс і таки поспостерігати, чим же це біс так вибудував вертикаль підпорядкування серед моїм працівників.

Так мріючи я насолоджувався сніданком, коли посеред кухні матеріалізувався… Георгій!

• Привіт, Глаксе! – кивнув я головою. – Їдемо до праці?
• Привіт, Ромцю! – махнув рукою біс і плюхнувся переді мною на стілець, моментально начаклувавши собі філіжанку кави. – Які плани?
• Ти і кава? А як же пиво? – реготнув я мало не вдавившись сосискою.
• Яке пиво, ми ж за кермом і я їду до нас на офіс!
• Вже до нас? – картинно здивувався я.
• Ну а як же, я ж партнер? Чи ні?
• У кожного з нас своя вигода, партнере! Але так, я згоден, ми партнери, і скажу більше навіть – друзі!
• От за ці – відверто дякую! – не дуркуючи та не придурюючись, як зазвичай, Глакс пристав і вклонився.
• Тоді, поїхали, партнере?
• А тобі чого туди? – здивувався чорт-охоронець.
• Ну, фірма моя… - розвів руками я, а Глакс заіржав, плеснувши дружньо мене по плечі.

Поки я почистив зуби, Глакс прибрав до столу, ми вийшли на вулицю та осідлали наші мотики. Я от не розумію, як я раніше жив без тієї свободи і того драйву, який дарувала їзда цим двохколісним чудом. Це вам не на мопеді вишивати, і не на велику згори летіти! Це просто треба сісти, відчути стиснення клапанів, почути рев мотора, додати газу. Ні, тут навіть спорт-байк, на якому я раз чи два катався на «Чайці» не піде у порівняння із подарунком біса.

• Так як плани, Ромцю! – почувся в динаміку голос біса.
• Ну, зараз на офіс… а потім я планував у Пущу з’їздити…
• А що у Пущі?
• Там маю спадок, дачу… Від дідуся дісталася, а йому від його! Сто років там не був… – пояснив я.
• Ага! Тобто ти вирішив відкопати родинне коріння? – почув я глузливий голос біса.
• А хоча б і так, то й що? Я гадаю, бабуся була б не проти!
• Вона тільки «За»! Сама мені казала тебе підвести до цієї ідеї… Але ти у нас з нею і сам головатий…
• І на цьому дякую! – засміявся я. – Поїдеш зі мною!
• Аякже! Я люблю таємниці…

За тринадцять хвилин ми через Корчувате вискочили на проспект Науки, а там буквально трішки – і уже на офісі. Ця дорога на байках виявилася швидшою. Плюс байка був у тому, що камери під Мостом метром не могли впіймати номер порушника, бо у мотиків він ззаду, а камера ловить лише передній номер. Ну і від поліцейської машини ми теж втекли, бо в районі Моста Патона утворився ранковий корок.

Що мене здивувало, це те, що на годиннику ще не було дев’ятої години, а мій офіс був наповнений робітниками, які не те, що намагалися влитися в роботу, попиваючи каву чи викуруючи сигаретку на вулиці… чи одночасно перше і друге... Ні! Офіс жив, як окремий організм і функціонував належним чином, що мене дивувало все більше. Чортівня! Ну, це якщо простіше, бо іншого відповідника годі було знайти! Тому я вирішив запитати Глакса прямо в лоб, як розуміти цю фанаберію, що відбулася на моїй фірмі.

• От поясни мені, партнере, як тобі вдалося зробити те, що я намагався зробити скільки маю свою справу, а ти зробив ЦЕ за три дні…
• От, Ромцю, нічого ти не розумієш! І не за три дні, а за тринадцять робочих годин… - серйозним тоном почав біс. – От для тебе от… візьмемо Максима… хто він?
• Ну, хороший сіс-адмін… - почав було я, але Глакс мене нахабно зупинив, мало рота не заткнув.
• Максим? Сіс-адмін? Так він програміст від бога… ой, чорт… коротше… Я йому запропонував контракт…
• Душу його купив? Макс крові боїться! – реготнув я, беручи в руки каву, яку швиденько начаклував біс.
• Звичайний контракт – купив усі його напрацювання, дав відсоток від продажів і по контракту підняв зарплату, ну й відділ створив під нього… - розвів руками Глакс-Георгій, пояснюючи мені все як малій дитині. – Грошей я взяв із тих, що за борги Лошика Марго розрахувалася… тринадцяти монет вистарчило!
• І? – я зробив ковток кави і приготувався слухати біса.
• Що «і»? Зараз побачиш! І побачиш… Судячи із невиспаного, але задоволеного вигляду Макса і його хлопців… ну і дівчат… або у них була оргія, або нас чекає цікаве дійство! – реготнув Глакс. – Ходімо!