ІХ

***

• Знаєш, скільки Марго років? – почув я глузливий голос біса в динаміку.
• А навіщо мені це?
• Та просто, для хохми! Хоча, гадаю, бачитись ви будете частіше, ніж тобі хотілось би… - зареготав Глакс.
• І скільки ж їй років?
• Вона ровесниця Софії Михайлівни!
• Ти серйозно? – вже настала моя черга реготати.
• А то! – підхопив мій регіт біс.
• Це ж тепер наскільки треба бути уважним і обережним в любовних справах!
• Отож! Але то іншим, а у тебе є – Я!

Щоб не петляти київськими мостами і розворотами було обрано маршрут через Лавру. Тому, минуючи синагогу Бродського ми проскочили Шовковичну, потім по Інститутській до Арсеналу, а далі до обителі московських попів.

В районі Лаври на нас, як і біля Михайлівського золотоверхого, з мурів шипіли ангели та інші кумедні істоти, а біс навмисне знизив хід мотика і висулупивши язика тицяв їм середнього пальця. Це було доти, доки йому в мар мизу не прилетів підгнивший помідор, від чого мене «порвало на шмаття», а ангели залилися дружнім сміхом.

По вулиці Лаврській на байках ми спустилися на бульвар Дружби народів, а звідти вже, крутнувшись, виїхали на Набережне шосе в напрямку Оболоні. А там, звернувши вправо – припарку валися неподалік пам’ятника засновникам Києва.

Люди, про прогулювалися або просто сиділи дивлячись на Дніпро, байдуже глянули в нашу сторону та повернулися до своїх справ. Ми підійшли до лавочки, що стояла якраз навпроти пам’ятника засновникам Києва і присіли на неї.

• Привіт, Глаксе! – з постаменту скочив Кий, та підійшовши до нас, потис спочатку руку бісу, а потім і мені. Його рукостискання дуло міцним, але теплим, чого не очікувалося від каменю. – Привіт, сірий!

• Привіт, брате! – привітався чорт-охоронець.

Тим часом до нас підійшли Щек та Либідь, Хорив же сів на край човна і бовтав ногами, як мала дитина. Щек потис руку мені і Глаксу; Либідь же по-свойськи обійнялася з чортом, мені ж подала руку, яку я галантно поцілував. Разом із тим я покрутив головою спостерігаючи за реакцією присутніх. Однак такої не було, наче і не зіскочили з постаменту велетенські фігури, щоб поспілкуватися з «байкерами».

• А що це з Хоривом? – здивовано запитав біс.
• Він на тебе ображається ще з минулого року, зі святкування Дня міста… - суворо відповів Кий. – Твої жарти не всім зрозумілі…
• Ти б, Глаксе, поговорив з ним… - лагідно сказала Либідь. – Ви ж все таки друзі?
• Гаразд! – махнув рукою чорт і пішов до Хорива.

Ми з залишилися вчотирьох. Фігури засновників Києва дивилися на мене… хоча як дивилися… очей у них не було, як у звичайних людей чи бісів. Я ж крутив головою, не знаючи, на кому зупинити погляд та як почати розмову.

• Так ти, сірий, новий маг в Києві? – прогудів гучний бас Кия.
• Ну, так всі про мене говорять… - подивився я в кам’яне обличчя старшого серед братів. – Хоча, що це значить – я до кінця не розумію…
• Глакс тобі нічого не пояснив? – запитальним тоном сказала Либідь.
• Ну, я – сірий тільки дні два від сили… - знизав плечима я. – Та й часу у біса не було часу все пояснити. Я лише знаю, що я такий маг, що не туди і не сюди, і хтось на мене може чи повинен вплинути. Та й маг з мене який? Я й магії не знаю…
• Як бути магом – то тобі Глакс розкаже! – прогудів Кий. – Ми ж покликали тебе поговорити відносно того, хто, як ти кажеш, може чи повинен на тебе вплинути…
• Я весь в увазі… - я вмостився зручніше під розлогою липою на клумбі.
• Ну так слухай!

Як пояснював і біс - є люди, здатні до магії, і люди не здатні до магії. Так званий колір магії залежить від кольору матерії в їхній душі. Світлий чарівник завжди відчуває гармонію всередині, концентруючись і максимально захищаючись від зовнішнього впливу, він прагне досягти меж розуму і розширити їх. Маги, які ж іменуються себе чорними - пряма протилежність білим. Як тут не вигукнути: «Теж мені, капітан Очевидність!»

Що білі, що чорні працюють над тим, щоб перетворити дійсність на свій власний світ, який задовольняв би їхні потрібності і непотребності.

Інша справа – сірі маги. Як відомо, що сірий колір, це навіть на колір. Уявість собі, що ви змішали білу та чорну фарби. Ой і маєте! Питання не в тому, що так звані сірі маги не можуть чи не хочуть вибрати сторону чи віднести себе до якогось конкретного напрямку. Це закладено в їх природі.

Сірих магів можна порівняти з канатохідцями, які балансують на тонкій межі, і легкий вітерець визначає спрямування. Такому «канатоходцю» потрібно більше зусиль, щоб втриматися на межі.

В розповідь брата втрутилася Либідь, яка розказала, що балансування саме по собі не лише складна річ, але й небезпечна. По суті, досягти рівня білого чаклуна досить важко, хоча чимало вроджених «білих» народилося в позаминулому столітті. Пізніші «білі» тривалий час йшли до свого просвітління. Тому важливим елементом є духовний розвиток.