VІІІ

***

         Першою точкою нашого призначення став бізнес-центр Armaris на Лівобережці, де був офіс мого давнього партнера, а по сумісництву й друга Максима. Всі ми вийшли із сфери купи-продай, а Максим там і залишився. Враховуючи, що наші сфери були дотичні, то й співпрацювали ми плідно. Єдине, що останнім часом бізнес Максима просів, а жити на дві сім’ї (дружина і коханка, як ви здогадалися доїли його вправно) ставало все дорожче. Разом із тим,зробити вибір на користь якого одного варіанту – у Максима не вистарчало чи то бажання, чи то сили волі.

• Ну, як тобі залізний кінь, Ромцю! – почувся голос біса в динаміку шолома.
• Це просто шикарно, Глаксе!
• Радий, що тобі сподобалося! – голос чорта був задоволений. – Але давай від приємностей до рутини.
• А не можна повернутися до цього трішки пізніше? Наприклад за обідом? Після зустрічі… - жалісливим голосом запитав я. – Глаксе, не ламай кайф!
• Ой, Ромцю, чого не зробиш для свого підопічного! – в динаміках роздався регіт біса.

Ми вирулили на Столичне шосе в районі Корчуватого і полетіли з вітерцем на лівий берег діда Дніпра. Я насолоджувався байком і самою поїздкою. Якщо це щастя, то до сьогодні я був нещасний.

         Минаючи пам’ятник засновникам Києва я повернув голову і побачив, що брати з човна мені салютують, а сестра їхня Либідь радісно махає мені. Я підняв руку у привітання.

• Ти бачив? – запитав я у мікрофон біса.
• Звичайно! – відповів той. – Тобі б варто було заглянути на правах сірого до духів міста… Але, як ти й просив – обсудимо це пізніше.

На всю дорогу ми витратили тринадцять хвилин. Байком їхати, скажу я вам – це не тиснутися по пробках містом. Проскочивши міст Метро ми виїхали на Сверстюка і я зателефонував Максу, повідомивши про свій приїзд. Той буквально вразу вибіг з офісу нас зустрічати аж на вулицю, і підійшовши – просто завмер з розкритим ротом.

• Друже, це по менші мірі просто не культурно! – підійшов до Макса я і обійняв його.
• Романе! Це шик! Ти зірвав куш в Лас-Вегасі чи бабуля канадійська коні двинула?
• Ні те і ні друге! Арбайт махт фрай! – відпустивши друга з обіймів сказав я.
• Але ж ти й брехун, друже!
• Знайомся! – повернувся я в сторону біса. – Мій консультант, юрист і бухгалтер в одній особі – Гла… Георгій! Жорік короче! Все дякуючи йому!
• Ну, хіба що крім твого іміджу! – реготнув Макс, підійшовши до Глакса і потиснувши йому руку. – Дуже приємно!
• Навзаєм! - відповів Глакс і додав. – Новий імідж пана Романа – теж моя заслуга.
• Навіть так? – здивовано підняв брови Максим. – А я думав у тебе нова пасія…
• Я в процесі пошуку…- цього разу вже я реготнув, - тому й імідж змінив, і спосіб пересування Києвом…
• Шик, друже! – хлопнув мене по плечі Макс. – Так як ви за кермом, пива не пропоную! Тому по каві? І обсудимо відразу справи…
• Пропоную пообідати! – вставив п’ять копійок, чи тринадцять, як в його репертуарі, біс, і ми його підтримали.

Максим провів нас до, з його слів, найкращої ресторації на районі. В принципі – це була звичайна кафешка, яка навіть ресторації кицюні поступалася суттєво. Тим не менше, ми вибрали столик на вулиці, зробили замовлення і стали чекати. Макс нервово закурив.

• Чого нервуєш, друже? – запитав я.
• Ну а як не нервувати! Ти ж знаєш мою ситуацію… А тут ще й ти приїхав, і навряд чи з пропозицією фінансової допомоги моїй фірмі. Сам знаєш, через той клятий карантин…
• Дозвольте мені, Романе! – втрутився біс. – Максиме, ми чудово розуміємо вашу ситуацію… крім того я вивчив кон’юнктуру ринку, і без перепрофілювання вашої діяльності вилізти з мінусів у вас не вийде!
• Ого! Навіть так? І які варіанти?
• Ну, варіантів небагато, а вірніше три! Перший – ви, Максиме самостійно перепрофілюєтеся, але для цього вам потрібні обігові кошти, яких немає… Другий варіант – ви банкрутуєте, рано чи пізно, з усіма наслідками… Ну і третій - фірма пана Романа поглинає вашу фірму, вливає кошти і перепрофільовує!
• В усіх трьох варіантах ти, друже – залишаєшся без грошей! – реготнув Макс.
• Я б так не сказав… - поправив його Глакс. – Але третій варіант буде вигідний вам обом!
• І я в статусі компаньйона? – уточним Макс.
• Ні, у статусі директора, на зарплаті… ну, як уже вирішить пан Роман – можливо на частці у вашій же фірмі…
• Так, Георгію, не буду ж я повністю роззувати друга! – сказав я і вже звернувся до Максима. - На чверть долі можеш розраховувати!
• Мені треба подумати… - понуро відповів Макс.

Тим часом офіціант приніс замовлення і ми з Глаксом із задоволенням почали насолоджуватися наїдками. Мій друг же сидів понурий і нічого не їв, лише курив і дивився кудись через нас.

• Ти, Максе, сам себе загнав у ту дупу, де ти зараз… - жуючи звернувся я до друга. – А разом із тим, ти туди інших тягнеш! Подумай, так продовжуватися не може!
• Може й так!
• А я сьогодні звільнив Марічку і Катрусю! – реготнув я. – І життя своє на нові рейки переставляю…
• Ти мене все більше дивуєш! – реготнув Макс. – Тих двох фурій?
• Ну, це теж заслуга Жоріка! – кивнув я на Глакса.
• Жоро, а може я вас перекуплю у того скнари?
• Не вийде! – розвів руками біс. – У нас трохи більше, ніж звичайний контракт!
• Як усе складно! – сказав випустивши хмарку диму сказам Максим і врешті сам приступив до обіду.