V

***

Я собі мирно спав на своєму зручному дивані. Після вчорашніх бешкетів я відверто не відчував ніг. Ну, звичайно було весело, а місцями і незручно. Але як казав Вадик, друг дитинства: «Незручно спати на стелі!». Ну, він-то правий, тут не посперечаєшся. Проте, коли монашка втратила свідомість просто мені на руки, коли бронзові Проня Прокопівна та Свирид Голохвастов зірвалися з місця і почали витанцьовувати, а бронзовий жук, якого затерли довірливі туристи до золотистого кольору, вкусив за носа попа, з яким я сварився тринадцять хвилин до цього… було і смішно і грішно.

Так от! Сплю я собі, вкрившись легким пледом, коли я щось гепне мені на груди. Я відкрив одне око… У мене перед носом вертівся пухнастий зад кошеняти. Я відкрив друге око, а біс хвостом почав мене лоскотати під носом.

• Глаксе! – гаркнув я.
• Ой, Ромцю, ти вже прокинувся? – і навмисне ще раз покрутив хвостом у мене під носом.
• Апчхи! – пчихнув я, аж біса здуло з моїх грудей, чи він просто злякався, але я вирішив не з’ясовувати.
• Ач, розпчихався! – визирнув з-під дивана Глакс і лукаво засміявся. Якби у кошеняти була міміка, як у мультиплікаційного Чеширського кота – це було б страшно. – У тебе алергія?
• Алергія на твої дурні жарти! Сьогодні ж неділя… Чого ти мене в такі рань піднімаєш? – подивився я на годинник, той показував восьму.
• Яка рань, Ромцю! Час для пустощів!
• Е ні, друже, зачекай…
• Не хочу чекати! Вимагаю розваг! Тринадцять днів тричі по тринадцять святкувати!
• І це каже чорт-охоронець, який планував відлинити від виконання прямих обов’язків… - з’язвив я. – Ти вже забув, про що вчора говорив?
• Нічого я не забув! Буде тобі твій подарунок… Чи я ж брехун? – скочив біс в образі кошеняти мені на груди і кристально подивився в очі. – Пішли снідати?

Я нашвидкуруч зробив руханку, і справивши нужду зайшов на кухню. Однак сніданку на столі не було. Лише біс... тю, кошеня обернулося на біса, відкрило холодильник, дістало звідти бляшанку пива, відкрив і влив в мисочку – і враз перетворився на кошеня… яке жадібно почало ликати пиво.

• Що коти любили валеріанку – чув, але щоб пиво… - реготнув я.
• Хто за тебе подбає, як не ти сам? – сказало кошеня, не відриваючись від миски молока… перепрошую, мисочки пива.
• А до речі, де мій сніданок?
• От і подбай про себе сам! – так само, не відриваючись від мисочки сказало кошеня.
• Ну й подбаю! - буркнув я.

Поки Глакс ликав пиво, я відкрив холодильник, дістав сосиски, яйця, і на швидкоруч приготував собі яєчню та зварив кави, ну і не забув влити апельсинового соку. Прямо на стіл поставив підставку, на неї пательню, і прилаштувався снідати.

• Ромцю, ну не з корита же ж! – жалібно м’якнуло кошеня, скочивши на стіл.
• А що не так!
• Ну ти ж не плебей! Ти правнук відьми!
• Я ж до речі про неї нічого не знаю… - сказав я і насадив шматок сосиски на виделку.

Глакс клацнув пальцями, а сосиска злетіла з виделки… я лише клацнув зубами в повітрі. Шматок сосиски завис на секунду в повітрі, а потім, коли злетіла пательня – полетів з нею до тарілки, яка вже вилетіла зі шафки. Яєчня з сосисками перекочували на тарілку і тарілка підлетівши до столу – приземлилася переді мною.

• Ромцю, смачного!
• Фякую! – з повним ротом подякував я.
• Ой, плебей, ой який неук! – зайойкав Глакс, а я лише усміхнувся на тридцять два зуби із слідами яєчні на них… Біс картинно плеснув себе долонею по обличчю.

Поснідавши я сам прибрав за собою та помив посуд. Подбати за собою? Та запросто! Потім відвідавши ванну та поголившись, я швидко вдягнувся в лляні штані та легку сорочку. Глакс схвально піняв великого пальця.

• Знаєш, Ромцю, а тобі б пішла борода! І вуса! Чи просто вуса!
• Та йди ти… махнув рукою я, та підійшов до дзеркала поправити зачіску. І за стовбенів!

На мене дивилося, здавалось би моє обличчя… очі так точно мої… але з бородою як в попа московського патріархату. Такий на мене раз вискочив, коли я показував компаньйонам Києво-Печерську Лавру.

• Глаксе!
• Не так - то не так! – клацнув біс пальцями і на мене вже дивився вусань в стилі британських денді кінця дев’ятнадцятого століття.
• Глаксе! – підвищив вже голос я.
• Ой, тобі не вгодиш! – знову клацнув пальцями чорт і вже цього разу мені навіть сподобалося.

Я роздивлявся своє обличчя в дзеркалі: борода була коротка, акуратно підстрижена, обрамляла уста, бакенбарди ж не були високі і доповнювали борідку.

• Знову не вгодив? – почувся голос біса.
• Вгодив! Залиш… - тільки й відповів я, потираючи борідку.
• Знаєш, Ромцю, якби не твоє пивне пузико і відсутність рельєфу м’язів – я би сказав, що ти ще той мачо…
• Так що тобі заважає клацнути пальцями і зробити так, як би навіть мені сподобалося?
• Сам, Ромцю, сам! – сказав біс, а я просто махнув рукою.