І

***

Мене звати Роман і мені 39 років. Я одинак! Був одружений, але не склалося… Ну, так буває, коли не щастить. Чи щастить? Це з якого боку подивитися. Красенем себе не вважаю, проте трохи красивіший від мавпи. А тому увагою жінок не обділений, але… не щастить. Хоча, як каже моя подруга: «Заміж мене не кличте! Я вже там була, там нічого доброго немає!»

Маю свій бізнес, який не приносить великого прибутку, але на хліб з маслом, а часом і на ікорку, коли кабачкову, а коли баклажанову – вистарчає. Часом прилітає і на осетрову, але то вже велике свято!

Маю квартиру на Подолі, проте, якщо ви з Києва, то чудово розумієте, що розраховувати на краєвид з вікна – не доводиться. Так от, із свого вікна я можу побачити або вікно сусіда, або… вікно іншого сусіда.

Мій старенький «Фольц» давно просить нового власника, а я використовую його рідше, ніж повинен їздити будь-який автомобіль. Я завжди мріяв про BMW, але… Ну, не щастить. Зате у мене накачані ноги, бо дешевше, та й київськими корками – швидше, пересуватися пішки або на метро. Благо до метро мені навіть ближче, ніж до гастрономчика.

З дитинства так сталося, що я не був фартовий. Ніби я і був тим чорним котом із пісеньки, якому не щастить. Роджений я 13 числа у вівторок в 13.13. І по житті мені якось не щастило. Ну як якось? Саме якось, бо сказати що зовсім не щастило - не можна. Ріс я доволі звичайною дитиною, яка тим не менше завжди на рівному місці могла створити цілу купу проблем. Хоча такими були усі діти!

Самі цікаві події в моєму житті відбувалися у віці 13 та 26 років. Двадцять шість – це, якщо у вас туго з математикою – двічі по тринадцять. Притягувати до себе неприємності – було моєю фішкою.

Плюс моя легковірність! У всьому… Чи то так батьки виховали, чи просто така моя природа – я завжди і кожного сприймав як самого себе. Ну не може людина не розуміти елементарних речей, які, на мою думку, може осягнути навіть дитина. І не може людина, якій довіряють – зрадити цю довіру…

Я завжди задумувався, над дилемою – якщо у кожної людини є ангел охоронець, то закріплений за мною – або занадто лінивий, або я у нього як «робота за сумісництвом», і у нього просто не вистарчає на мене часу.

Була одна особливість. Чому була? Вона і є, просто сьогодні я зрозумів її суть! А полягала моя фішка в тому, що якщо хтось незаслужено мене образив - сім нещасть обрушувалися на його голову і переслідували доки я не переставав ображатися. Свого роду карма. Вона досягала кожного, з часом… Кого раніше, кого пізніше, але кожного.

Коли мій шкільний друг використав мою наукову працю та видав її за свою, а я легкодухо змовчав – він отримав двійку. Тоді я подумав, що реально моя робота буда так собі, і як чудово, що друг її вкрав. Він звичайно на мене образився, і на тому дружба припинилася. Я довго не міг зрозуміти причини.

Або ось інший випадок. Мій партнер по бізнесу приховав від мене прибуток. По його міркам сто тисяч доларів – це копійки не варті уваги. І я знову легкодухо промовчав, мотивуючи себе тим, що йому кошти були потрібніші. А от податківці чомусь вважали інакше, і кримінальна стаття мого партнера виросла в додаткову статтю витрат.

Таких прикладів можна приводити доволі, і ви напевно вирішите, що я просто звичайне непотребство, яке не має сили волі відстоювати себе. Але це не так! І сила є… і воля… просто вони якісь непоєднувані.

Але сьогодні все змінилося! Моє життя заграло новими барвами, і я відчуваю, що все у мене зміниться на краще.

Сьогодні, в п’ятницю 13 в 13.13, в моє день народження відбувся грандіозний «бабах»… Я би сказав «БАБАШИЩЕ!».

Як я уже говорив, я одинак. У мене вузьке коло спілкування, друзів майже немає, переважно тимчасові короткострокові знайомі. Гучних гулянок я не люблю, а психологи таких називають соціопатами. Тому свій черговий 39 день народження я святкував сам, наодинці, купивши собі в фірмовому магазині «Рошен» великого «Київського торта», плюс дві великі піцци та 4 літра пива, вісім бляшанок по 0,5. Гуляти так гуляти, чого вже там!

Хто все одно не дружить з арифметикою, нагадаю, що 39 – це тричі по 13. І свічок на торт вмістилося рівно 13. Це з двох упаковок, які назбиралося за останні роки. А вартість покупок склала 1313,13 гривень. «Чортівня!» - подумав тоді бігло я, проте особливо цьому уваги не приділив, адже таки число 13 мене переслідувало постійно.

Так ось, сиджу я ввечері на своєму улюбленому дивані, включивши на своїй великій улюбленій плазмі англійську Прем’єр лігу, жую піццу, розігріту в мікрохвильові та запиваю холодним пивом. От пиво, скажу я вам – досить доречна штука влітку, коли яєчню можна смажити на підвіконні навіть після 21 години.

Я взагалі люблю пиво, від чого у мене з’явився пивний животик, який так подобається модерновим дівчаткам готичної зовнішності. Не питайте мене чому, я й сам не дочекався відповіді.

Поки по телевізору в перерві матчу починається безглузда реклама, я беру в руки пульт, і починаю переключати канали. Один, другий… Стоп!

На третьому на мене дивиться чумаче рильце, із свинячим п’ятачком і ріжками. Мило так посміхається… Я мимоволі подивився на пиво, що залишилося: та ні, я тільки літру «всмоктав» у себе! З моєю статурою – цього замало навіть, щоб спяніти.

Поспіхом переключаю канали, але на кожному те ж саме рильце, а на десятом каналі – воно мені ще й підморгнуло. Я відставив пиво і потер очі.

• Та ні, тобі не здається! – почувся голос з екрану. – Привіт, Ромцю! З «бьоздіком» тебе!
• Ееее… - тільки й вичав я з себе.
• Ну, вибач, не міг я раніше прийти! Справи, розумієш!
• Не ро-зу-мію… - по складам сказав я. – Ти «глюк»?
• Та ні, я Глакс Ваад Люціус Штерн! Можна просто – Глакс. – відповіло рильце з екрану. – До речі, можна я вийду з цього тісного телевізора і приєднаюся до тебе?
• Ніякий він не тісний! 73 дюйма!
• Не будь занудою, Ромцю! Без твого дозволу до оселі я увійти не можу!
• А воно мені треба? – спантеличено сказав я.
• Але вже й підопічний мені дістався… Давай, повторюй: «Я дозволяю Глаксу Вааду Люціусу Штерну увійти в мою оселю!»
• Тобі моя душа потрібна?
• Ромцю, твоя душа і останньому в нашій ієрархії бісів не здалася ні на що! Просто повтори!
• Я дозволяю Глаксу Вааду Люціусу Штерну увійти в мою оселю! – сказав я і обімлів.