1.

Погода славная, а это главное.

И мне на ум пришла мыслишка презабавная, -

Но не о Господе и не о космосе -

Все эти новости уже обрыдли до смерти.

Сказку, миф, фантасмагорию

Пропою вам с хором ли, один ли, -

Слушайте забавную историю

Некоего мистера Мак-Кинли -

Не супермена, не ковбоя, не хавбека,

А просто маленького, просто человека.

Кто он такой - герой ли, сукин сын ли -

Наш симпатичный господин Мак-Кинли, -

Валяйте выводы, составьте мнение

В конце рассказа в меру разумения.

Ну что, договорились? Если так -

Привет! Буэнос диас! Гутен таг!

Володимир Висоцький.

-Це точно  … виробнича нарада?

По очах Каміли було видно, що вона сама не певна: питає серйозно чи жартує? Борис із цікавістю дивився на подругу свого друга. Вони нещодавно разом, ще менше часу пройшло від того, як вона переїхала до Валерика. До того ж, вона взагалі іноземка, а тому, мабуть, і не знає, що для України – звичайна річ, а що – ні. Цікаво, що із ними буде далі?

Розмова ішла англійською, - нею володіли усі. Каміла Нойман-Джункейра – з Бразилії, але встигла помандрувати світом. Борис Годовик – кілька років жив та працював у Британії. А Валерію Гішпану мову довелося вивчити, щоб займатися тим, що було його основним заняттям донедавна, та й зараз він його не полишив, коли придумав ту справу, яка й зібрала їх зараз. Здивування Каміли Борис розумів. Як-не-як, він приїхав до друга у гості, - причому на мотоциклі, - сам став до плити, й тепер перед ними на столі стояли дві маленькі, свіженькі, гаряченькі піци! Хіба ж це робоча атмосфера? От і телевізор собі працює, як зазвичай, - щоправда, дівчина, яка не володіє ані українською, ані російською, нічого й не розуміє.

-Точно! – сказав Валерій. – До того ж, і ти нам потрібна. Як експерт.

-У чому? – Каміла вже звикла, що він може жартувати абсолютно серйозним тоном. Чи сталося зараз саме так? Борис вирішив прийти другові на допомогу.

-У споживанні піци! Це ж легко, правда? Нам важлива твоя точка зору: сподобається чи ні?

-А-а! Із цим я впораюся! – розсміялася вона, та поклала собі на тарілку шматочок. – А … навіщо..?

-Бо якщо сподобається вам обом, то ми додамо ці два види до меню. – Борис подивився на друга. – Ти що, не розповідав, чим ми тут займаємося?

-У загальних рисах…

-Ну, так от. Ми займаємось доставкою піци, в нас власна мережа. Валерик – організатор та той, хто підтримує увесь процес, у тому числі й з комп’ютерної точки зору. Я – шеф-кухар. Але не той, хто весь час стоїть біля плити, а придумую нові рецепти. От, як зараз. І нам треба вирішити, чи пропонувати їх клієнтам. Наш третій партнер, Денис, зараз поїхав, до того ж, він юрист, він забезпечує процес з цієї точки зору, але сам не любитель піци. А нам потрібна незалежна думка!

-Тоді ви звернулися, куди треба! – Каміла продовжувала посміхатися. – Я до піци пристрастилася іще у Італії. Що ти туди поклав? – Вона вже встигла спробувати, й розмова швидко перейшла на інгредієнти страви.

Валерій теж їв, і теж включався у розмову, але його увагу привернув телевізор. Там якраз показували сюжет про вбивство, - Каміла кинула погляд на екран, але, звісно, нічого не зрозуміла, окрім того, що ідеться про якийсь місцевий кримінал. Це її мало цікавило. А ще Валерій великим пальцем потер кільце, яке носив на середньому. Перстень-печатку зі срібла, із візерунками та написами незрозумілою мовою, - але із кільцем він не розлучався вже роки зо три після того, як випадково придбав на антикварному ринку. Куди теж потрапив випадково, із Денисом за компанію, - той якраз цікавився антикваріатом, - але чомусь це кільце йому сподобалося. І з тих же пір в нього з’явилася ця звичка – терти кільце великим пальцем, коли щось здавалося йому важливим. Але що важливого могло бути у звичайному вбивстві? Із убитим  вони не були знайомі, той був, судячи з усього, вченим, працював на фармакологічну компанію. До чого тут їхній «кулінарний» бізнес? До чого тут, взагалі, вони? Але Валерику це чомусь здалося важливим.

-Ну що, нам подобається, Борю! -  виніс він, нарешті, свій вердикт. – Треба лише красиві назви придумати. Та будемо включати у меню! Розпочнемо з Києва, лише треба буде нашим людям розвезти усе необхідне. Із наступним завозом… Закупи візьмеш на себе?

-Аякже! Вже прикинув, що, за скільки та де. – Борис відповідав не лише за рецепти, але й за закупівлю продуктів. Або «сировини», як сам він із часткою цинізму це іменував. – Вийде недорого, собівартість невелика. А за новинку можна з клієнтів трохи зайвого узяти…

-От і добре. Дай лише над назвами трохи подумати. І взагалі, дякую. – Валерій обернувся до Каміли. – От бачиш, який в нас приємний бізнес! І ділові питання вирішили, й поїли смачно!

-Але … я гадала, що зараз в усіх, хто займається ресторанами, -  погано… - сказала вона.