Частина lll Розділ 1

Частина III Розділ 1

Спалах магічного Кристала цього разу був настільки засліплюючим, що Ліа здалося, ніби її затягнуло всередину вранішнього сонця. Відчуття польоту крізь міжсвітовий простір різко урвалося, змінившись мірним, заколисуючим гойданням і глухим стукотом коліс по бруківці.

Лія  різко розплющила очі й тут же заплющилася від нестерпного блиску. Вона сиділа на м’якому оксамитовому сидінні розкішної карети. Навколо все сяяло золотом, гобеленами із зображеннями танцюючих вогняних птахів та вишуканим різьбленням по бурштину. Та найшокуючим було її власне відображення у дзеркальному склі вікна. Пишна сукня кольору щирого золота, затягнутий корсет, усипані дрібними рубінами рукави та довге, вогненно-руде волосся, яке, здавалося, злегка іскрилося на кінчиках, коли вона хвилювалася.

— Знову нове тіло... — прошепотіла Лія, розглядаючи свої тонкі витончені пальці.

Раптом усередині її свідомості гарячою лавою заструмувала чужа пам'ять, дбайливо переплітаючись із її власним «Я». У цьому світі її звали Астерія. Вона була принцесою могутньої Цитаделі Сонця — королівства, де замки ширяли в хмарах на подушках із розпеченого туману, а шпилі були відлиті з рідкого скла, що ніколи не охологало. І просто зараз її батько-король відправляв її у далекі землі, щоб скріпити шлюбний договір із загадковим і суворим правителем Півночі.

Астерія згадала про свого вірного супутника і злякано озирнулася довкола: «Хор! Де ти, хлопчик?» У попередньому житті він був величезним кошлатим мастифом. Але на сидінні поруч нікого не було.

Раптом на подолі її важкої сукні щось заворушилося. Зі складок дорогої тканини висунулася маленька, вкрита глянцевою рубіновою лускою голівка з величезними, бурштиновими й неймовірно нещасними очима.

— Скажи мені, що я сплю, — прошепотіла Астерія, роздивляючись довгий гнучкий хвіст і крихітні лапки істоти, що затишно вмостилася на її колінах.

— Я б теж хотів це сказати, господине, — пролунав у її голові знайомий, але тепер трохи шиплячий, буркотливий голос. — Але в мене безцеремонно відібрали лапи! І пухнасту шерсть! Як я тепер маю чухати за вухом? Оцим безглуздим хвостом?! І взагалі, чому від мене тхне горілою гумою?

— О боже, Хор... Ти тепер саламандра! Магічний дух вогню, — Астерія обережно торкнулася його гладенької спинки, від якої йшло приємне тепло, наче від розігрітої печі. Усередині неї прокинулася іронія. — Зате подивися на плюси: ти тепер можеш плюватися вогнем! Жодних бліх, жодного линяння.

— Я був благородним тибетським мастифом, Астеріє! Найгрізнішим псом на Дикому Заході! — Саламандра обурено видихнула маленьку хмаринку іскристої пари, яка миттєво пропалила крихітну дірочку на оксамитовому сидінні. — А тепер я — перерослий свічник! Щиро сподіваюся, що твій майбутній суджений любить ящірок, бо якщо він мені не сподобається, я підпалю його парадні штани.

— Хор, тільки спробуй зіпсувати дипломатичні стосунки! — зашипіла на нього Астерія, але не втрималася й щиро розреготалася, пригортаючи буркотливого фамільяра до себе.

Попереду на них чекав абсолютно незнайомий, сповнений таємниць світ і чергове прокляття, яке належало зняти.