6

31 грудня

Орест.

Піднятись вранці з ліжка було просто неймовірним випробуварням. До пізньої ночі сидів за черговою обробкою фото, навіть не зауважив, коли заснув. Взявши телефон до рук згадав, що вчора мені телефонувала якась дівчина, бо замість свого брата я надіслав купу металобрухту, як вона висловилась, їй. Ми домовились сьогодні зустрітися, щоб я це забрав назад. Приємного мало, адже сьогодні тридцять перше грудня. Я хотів закінчити свої справи і поїхати на святкування до друзів за місто. Цей рік був для мене важким і я б дуже хотів вже його завершення. Все почалось з того, що Ліна не прийшла тоді на зустріч. Це просто вибило мене з колії, адже я дуже сильно хотів її побачити і розповісти про свої почуття. Байдуже, що тоді пройшло лише два дні, я по вуха закохався. Коли ж я уже їхав до батьків, то у мене розбився телефон і все, що там було: фото, музика, телефонні номери зникло без відновлення. Довелось купувати новий, ще й змінювати номер, що трохи створило мені проблем з роботою, адже багато клієнтів мені телефонувало. У батьків я жив десь близько двох місяців і це було жахливо. Мама постійно звинувачувала мене, що моя «наречена» втекла від мене через мене. А всі логічні пояснення ця божевільна жінка не хотіла й слухати, так вже сильно вона хоче мене оженити. І цей дурний рік завершується ніяк інакше, а проблемою. Не розумію, як можна було переплутати номер брата з якимось геть іншим. Хоча з моїм щастям… За дурними роздумами пройшов весь день і я не хотів запізнитись, тому вийшов раніше. Спогади знов залізли в голову, бо цією ж дорогою я тоді спішив до Ліни. Була така ж погода, сніжило як в казці, навколо була передсвяткова метушня. Я дуже часто згадував про неї, бо вже так сильно вона запала мені в серце. Але Ліна вибрала свою роботу і напевно десь таки я її розумію. Проте хай там як, я сумую. Тому призначив тій дівчині зустріч у тому місці, де мали зустрітись ми. Щоб хоч трохи згадати приємний час, коли я фотографував Ліну. Коли я був вже на місці, то побачив, що та незнайомка вже чекає на мене. Прекрасно, не доведеться чекати.

— Добрий вечір, вибачте, сподіваюсь я не змусив вас довго чек…а…ти…— я запнувся, коли підійшов ближче.

— П-привіт-т…— тремтячим голосом сказала дівчина.

— А як це… таке…

— Джуно? — Ліна засміялася, — чи Орест? Цікаво.

— Орест-Орест, я просто хотів пожартувати тоді, — я підійшов ближче і не міг повірити своїм очам, — а ти так легко у це повірила.

— Я… я… — вона опустила очі і намагалась щось сказати.

— Ти підстриглась. Тобі так гарно, — я роздивлявся кожну деталь її вигляду і не міг уявити, що переді мною справді Ліна.

— Оресте, вибач мене. Тоді я… я повела себе як ідіотка, — затараторила дівчина, — я повинна була приїхати тоді, просто… я думала, що мені дадуть підвищення, а мене просто використали і звільнили. Скільки я себе картала, дзвонила тобі, писала, але ти не відповідав. Я не знала, як тебе знайти, бо ти ж збрехав мені зі своїм імʼям! Думала, що ти ображений на мене. Хоча мабуть так і є. Я не вірю, невже ти зараз тут переді мною… 

— Ліно, — я засміявся і підійшов ближче, — спокійно, ти аж задихалась. Заспокійся, ти нікуди не запізнюєшся.

— Я проговорювала ці слова в своїй голові цілий рік, — вона засміялась теж і мені стало набагато легше.

— У мене розбився телефон, тому й зник. Довелось робити все заново, ще й з новим номером.

— А як вийшло із посилкою?

— Чесно, поняття не маю. Може збій на пошті. Чи я щось не так вказав.

— Сестра мені сказала… якщо я зустріну тебе до кінця року, то значить це доля. Сьогодні тридцять перше число.

— Я скучив за тобою, — мені вже зовсім не хотілося чекати, тому я просто підійшов та обійняв Ліну. І яке ж це було полегшення, коли вона зробила те ж саме. 

— До речі, спідницю я так і не викинула, — засміялась вона.

— А твою нову я подарував дружині свого брата. Вибач, але мені потрібно було її позбутись.

— Це дрібниці, — вона мило посміхнулась.

— До речі, — я дістав з кишені свій гаманець і відкрив його, — це було зі мною цілий рік.

Там було її фото з нашої фотосесії, що найбільше мені сподобалось. Дрібниця, але це давало мені надію, що колись ми ще зустрінемось.

— У мене тут зʼявилась одна ідея, — сказала Ліна, — не хочеш зустріти Новий рік лише удвох? Ти і я. 

Здавалося, що цих слів я чекав усе життя.

— Дуже цікаво виходить. Минулого разу… цього разу… я знаходжу тебе під Новий рік. 

— Мабуть, така магія цього свята, — Ліна посміхнулась і сама поцілувала мене. Перша. Отак і почалась наша божевільна та романтична історія.