4

Орест.

Я ішов, ні, я летів з посмішкою від вуха до вуха. Був вражений сам від себе, що поцілував її. Я звичайно трохи зухвалий, але ж не настільки. Сівши в автобус, я знову і знову переглядав зроблені фото.

— Яка ж вона чудова, — прошепотів сам до себе.

— Твоя дівчина, так? — сміючись, спитала у мене якась бабуся, що сиділя поряд і теж бачила фотографії.

— Так, — впевнено відповів я, — моя.

— Дуже гарна. Бачу, що ви пасуєте одне одному. Нехай буде у вас купа щастя, — бабуся поклала руку мені на плече, а потім підвелась, бо уже була зупинка, на якій вона виходила.

Всередині мене розгорялося тепло. Я відчував, що всього лиш за два дні вже закохався у Ліну. Мені здавалося, що я знаю її все життя, що вона моя найрідніша людина. А як же смішно вона називає мене Джуно. Цей її вираз обличчя в той момент. Справді вірить, що це моє імʼя. А тепер більше за все мені хотілося їй назвати своє справжнє. І раптом мене відвідала одна доволі божевільна, але приємна ідея.

— Алло, любий.

— Привіт, мамо.

— Як справи? Ти уже збираєшся? Наголошую, не забуть купити апельсини. Курку не потрібно, тато уже купив. Хоч і не таку як треба, я взагалі його про це не просила. Але ж ні, взяв і пішов. Приходить…

— Мамо! — мені довелося трохи голосно зупинити потік її емоцій.

— Вибач-вибач. Просто ніяк не заспокоюсь.

— Як ви з татом дивитесь на те, якщо… я сьогодні приїду не сам?

— Ох, — я точно знав, що мама поклала руку собі на груди, — це те про що я думаю?

— Можливо, — трохи з сумнівом відповів я, — то що?

— Обовʼязково приїжджайте двоє. Я вже в передчутті. Але… але тоді купи трохи більше апельсин.

— Та для чого тобі ці апельсини, — я закотив очі.

— Я Новий рік без них не зустріну, — суворо сказала мама, — ну гаразд, я пішла готуватись. Чекаємо.

Прийшовши додому, я зрозумів, що мій запал трохи стих. І на мить стало аж соромно, що я зробив такі імпульсивні рішення. Але вирішив трохи відволіктись, тому сів за роботу. Потрібно було доробити останню фотосесію та надіслати її замовниці. Коли з цим було покінчено, я завантажив фото Ліни. На хвилину просто завис перед монітором. Якби мій брат дізнався, що я закохався в дівчину за два дні, засміяв би і сказав, що я зовсім здурів. Але що ж робити, якщо це правда? Ну от буває таке, що достатньо так мало часу, щоб усвідомити, що це саме твоя людина. Хоч і наше знайомство виявилось не найкращим. І це нагадало мені про те, що я повинен купити їй нову спідницю. Через інтернет я зробив замовлення в одному з магазинів, щоб потім просто прийти та забрати його. В розмірі я був впевнений, адже у неї неймовірна фігура. Після цього взявся за обробку сьогоднішніх фотографій. Декілька разів я намагався подзвонити до Ліни, але вона або скидала дзвінок, або відповідала в повідомленнях, що зовсім не має вільного часу. Я розумів її, адже це робота, десь там ходить її начальник і слідкує за тим, що дівчина робить. То ж я поки відклав телефон вбік та продовжив свою роботу. Потім найкращі фото роздрукував, на щастя, я можу зробити це вдома, бо ввечері перед Новим роком це напевно нереально зробити десь інакше. Вже підходив час, тому я почав збиратися. Потрібно було ще забрати спідницю та якнайшвидше дістатися чарівного для мене місця нашої зустрічі. Я так поспішав, що приїхав навіть трохи раніше, то ж абсолютно спокійно ще чекав на Ліну. Але час йшов, наближалась восьма година. А потім далі і далі, а дівчини так і не було. Я не хвилювався, але все ж було трохи тривожно. Потяг до батьків у мене був пів на десяту, починало сильніше сніжити і я мав надію, що дівчина зʼявиться, я запропоную їй поїхати зі мною і ми встигнемо. Але Ліни ще й досі не було, тому я все ж вирішив їй знову подзвонити.

— Алло, — досить швидко відповіла дівчина.

— Привіт. То що… тебе ще чекати? Ти… ти вже їдеш?

— Ох, Джуно, — якимось дивним тоном відповіла вона, — я не зможу приїхати, вибач. В мене тут багато роботи і мені хочеться її закінчити, щоб не залишати напотім. Все ж нормально, правда? Давай зустрінемось завтра. Або, я думаю… ще в якийсь інший день. Добре?

— Так. Добре, — коротко відповів я, — бувай.

Вона перша скинула дзвінок, а я лише мовчки глянув на телефон. Образливо? Так. Сумно? Так. Чи хочу я про це говорити? Ні. Просто їду до батьків. І мабуть там залишусь на довше, ніж планував. Чудовий буде Новий рік.