3

Ліна.

Я сама не вірила в те, що так легко погодилась на пропозицію якогось божевільного, що зіпсував мені одяг і весь вечір. Але коли він сказав, що я гарна… Я намагалась тримати себе в руках і не подавати виду, але всередині щось клацнуло. Я глянула на нього трохи іншими очима. Велетень з не дуже охайною зачіскою, але з приємним парфумом. Рвані джинси взимку… це сміливо. Очі були горіхово-мідні, якось мені не вийшло добре роздивитися. Я завжди намагалась обходити боком таких людей, що живуть тут і зараз, бо сама люблю усе планувати і взагалі ніколи не була легковажною. Але він чомусь так манив своєю легкістю і безтурботністю. Ще й імʼя у нього таке незвичне.

— Я Ліна, — протягнула йому руку у відповідь на знайомство.

— Не здивований, що у тебе ще й імʼя дуже гарне.

— Ми вже перейшли на «ти»? — трохи роздратовано спитала.

— Вибач, — Джуно знизив плечима, — я думав, раз ми познайомились, значить вже можна.

— Ну… добре. Можна, — я погодилась на таке, сама собі не віривши.

— Тоді чекаю тебе завтра на фотосесію. Сподіваюсь, тобі підійде зранку?

— Так, якраз ідеально. Бо пізніше у мене робота.

— Робота? — чоловік округлив очі, — перед Новим роком?

— Що тут дивного? Для мене не існує ніяких поблажок для виконання своїх обовʼязків.

— А сімʼя? А… чоловік чи хлопець?

— Моя сімʼя вже звикла до моєї відсутності, а стосунків у мене не було вже декілька років. Не маю на це часу, — гордо відповіла я і побачила, що його очі якось дивно заблистіли. Але може здалось.

— Гаразд, Ліно, чекаю тебе завтра. Дай мені свій номер, я надішлю тобі локацію.

Ми обмінялися номерами телефонів та пропрощались. Я гордо пішла в бік стоянки авто, спиною відчуваючи, що Джуно досі дивиться на мене, але не дозволила собі обернутись. Всю дорогу додому з голови не виходив цей чудернацький чоловік, який так жахливо зіпсував мені мою спідницю. Так ще й так все закрутив, що у нас ніби вийшло побачення. Зловивши себе на цій думці я нахмурилась. Чому я дозволяю собі взагалі таке допускати? В першу чергу лише карʼєра, все інше потім. Якось. Але й він такий привабливий і веселий… Коли я повернулась додому, то отримала повідомлення від Джуно із місцем зйомки та бажаним зовнішнім виглядом.  Здалося, що він справді з мене знущається, бо побажанням було білий одяг. Я гірко оглянула себе, але чомусь засміялась. Потім згадала, що маю доволі гарну білу вʼязану сукню і стало трохи спокійніше, тому відправилась виконувати свої вечірні ритуали і спати. Проте сон був неспокійним, я чомусь дуже довго крутиласт в ліжку і ледве дочекалась ранку.

Коли я виїхала на фотосесію, то хотілося згадувати усі погані слова, які знала. Бо на першому ж світлофорі зробився шалений затор. Наче все місто в один день вирішило кудись поїхати. Звісно ж, тридцять перше грудня. Всі завершують свої справи перед Новим роком. До Джуно я запізнилась майже на годину, проте він зовсім не здавався засмученим. Але я ніяк не могла розслабитись, бо уявляла, як через дві години доведеться їхати тими ж заторами на роботу, ще й почало дуже сніжити.

— Ти сьогодні дуже гарна, — посміхнувся чоловік і зробив свій перший спонтанний кадр.

— Дякую, — сухо відповіла я, — але ти навмисно сказав одягти біле? Щоб памʼятати про той інцидент? 

— Вибач, — він виглянув з-за фотоапарата, — просто я уявив, як гарно між цими засніженими ялинками буде виглядати хтось в білому.

— Не викручуйся, — буркнула я і трохи образилась, сама не зрозуміла на що.

— Гей! — крикнув Джуно, — як я можу працювати з тобою з таким настроєм, — він опустив фотоапарат і підійшов ближче.

— Вибач, я просто трохи нервую.

— Чому?

— Бо… мені скоро на роботу, а тут такі затори. Ще й цей сніг. Ненавиджу зиму.

— Припини, — він закотив очі, — краще стань отут. Ось так. Супер. Тільки отут треба виправити, — чоловік почав розпрямляти моє волосся і стояв безцеремонно близько. Раніше я б вже скандалила і верещала, що хтось так поводиться, а зараз просто стою як заворожена і розглядаю його обличчя. Гарячий подих торкнувся моїх змерзлих щік і по спині пройшовся мороз, а потім стало дуже жарко. Ці відчуття були мені знайомі, проте я не думала, що можливо їх розбудити так швидко. На моє щастя, фотосесія була ще не дуже довго, але Джуно вперто не показував мені жодного фото. Це мене і злило, і розчаровувало. Але час до роботи підганяв, тому я хотіла вже швидше поїхати.

— Ну що там? — з цікавістю запитала я, коли він вкотре переглядав фото.

— Це просто неймовірно. Ти надзвичайна.

— Покажеш? — я примружилась, — і коли я отримаю свою компенсацію?

— Ввечері. Я їду зустрічати Новий рік до батьків у інше місто, тому давай зустрінемось тут же о восьмій вечора, добре? Отримаєш і фото, і спідницю.

— Ти не спитаєш навіть розмір? — я засміялась.

— Ні, хочу тебе здивувати, — Джуно розплився у теплій посмішці, — гаразд, я теж трохи поспішаю. До вечора, — він нахилився і поцілував мене в щоку. Я стала як укопана, не знаючи, як реагувати. А він лише голосно розміявся і помахав рукою. Від цього я легенько посміхнулась теж.