Глава 47

Перше що я побачила коли прокинулася-білі стіни і стелю.Схоже прокидатися в лікарні стало для мене традицією.Голова нещадно боліла і дуже хотілося пити.Але сил щоб сісти і дістати кружку з водою не було.

-Ді ,ти як?-переді мною з’явилася налякана Оля.Схоже подруга сиділа в кріслі поряд.-Щось болить?Я лікаря покличу..

-Пити хочу.-прошепотіла тихо.Схоже голос теж мене покинув.

Оля швиденько подала мені воду і я зробила кілька ковтків через трубочку.Поки пила перед очима пронеслися усі останні події.Артур!

-Оль що з Артуром?-викрикнула хрипло і одразу ж закашлялася.

-Ді тобі зараз за себе треба переживати.-хмуро глянула на мене подруга.-Три дні без свідомості була.Температуру ледь збили і вагітність була під загрозою!

-Що з дитиною?-злякалася я і одразу ж накрила плоский живіт руками.

-Нормально все.-натягнуто усміхнулася Оля.-Марк усю лікарню на ноги поставив.Сам бідний ледь не посивів .Я навіть повагою до нього прониклася.

-А де він зараз?-розгублено глянула на подругу.

-Пішов провідати Артура.До речі продюсер ваш швидше очухався як ти,хоча його підстрелили.Крутий мужик.-розповіла Оля.

-Він нам з Марком життя врятував.-перед очима знову з’явився той страшний момент коли Романов вистрілив і стало реально страшно.Артур міг померти і це неабияк лякало.Оля все ж таки наполягла щоб покликати лікаря і я погодилася.

Володимир зайшов через кілька хвилин і одразу ж взявся мене оглядати.На щастя я поверталася в норму і це приємно тішило.

-А що з Артуром?-запитала в лікаря коли огляд закінчився.-Він сильно постраждав?

-Марк мене приб’є за те,що розповідаю і змушую хвилюватись.-поморщився Володимир.-Але ти всеодно будеш хвилюватись якщо не знатимеш правду.Тому скажу,куля потрапила в плече,але на щастя нам вдалося швидко зупинити кровотечу.Тому можеш бути спокійна,Арт живий і майже здоровий.

Мені справді стало набагато спокійніше і я змогла перевести подих.Та не на довго,як виявилося.Вже за мить в палату залетів Марк і одразу ж кинувся до мене.Не встигла я отямитися від його появи,як хлопець міцно стис мене в обіймах.

-Ді,ти так мене налякала.-прошепотів він.-Як ти ?Щось болить?

-Ти мене задушиш зараз.-видавила з себе і Марк миттєво мене відпустив.Хлопець взяв мою руку в свою і сів на ліжку поряд зі мною.

-Вов,як Діана?Вона ще хвора?Є якісь проблеми?-наїхав він з питаннями на лікаря,а мені навіть смішно стало від такої опіки.

-Гей,притормози зірка!-хмикнув Володимир.-Діана ще трохи втомлена,але загалом усе гаразд.Загрози для неї та дитини немає.

І тут я напряглася.Отже,Марк уже знає про мою вагітність..І як тепер мені почати цю складну розмову? Володимир тим часом пішов і Оля заявила,що потрібно з*їздити додому.Ми з Марком залишилися самі і я дуже боялася подивитися йому в очі.

-Що таке,Ді?-стурбовано сказав музикант і ніжно підняв мене за підборіддясвоїми пальцями.-Ти мене лякаєш..

-Я просто незнаю,що ти зараз думаєш.-відповіла стурбовано.-Все мало бути по-іншому ....і новину про вагітність я сама мала тобі розповісти.

-Ді,не має різниці як я дізнався.-усміхнувся Марк.-Просто знай,що я дуже радий.І цьому до речі теж.

Хлопець кивнув на мою руку,де на пальчику красувалася подарована ним каблучка.Одразу стало спокійно і я теж змогла усміхнутися.Марк роззувся і вмостився поряд зі мною на ліжку.Ми просто лежали обнявшись і це був найкращий момент за останні кілька тижнів.

-Я люблю тебе ,Марк.-сказала тихо ,коли очі почали злипатися.Сон невловимо насувався,але тепер я не боялася закривати очі.Тепер Марк завжди буде поряд.

-Я теж люблю тебе,Ді.

Коли я прокинулася за вікном було темно,але спати я більше не хотіла і не могла.Марк тихо посапував поряд,тому я тихенько встала з ліжка і пройшлася палатою.

Одягнувши халат я вийшла в коридор і одразу ж натрапила на медсестру.Молода дівчина вислухала мої побажання і навіть провела до потрібної мені палати.Хотілося зустрітися ще з однією важливою мені людиною.

Артур не спав і як завжди хмуро розглядав щось у своєму планшеті.Він лежав на ліжку і я помітила що його плече перев’язане.Перед очима одразу ж пронеслися картинки як Артур падає на землю непритомний.Стало не по собі і я важко зітхнула,чим і привернула увагу продюсера.

-Діана?-здивовано витріщився на мене Артур.Він навіть встати хотів,але поморщився від болю і знову ляг на подушку.-Чому ти тут?Як почуваєшся?

-Думаю ви в гіршому стані ніж я.-відповіла тихо і сіла в крісло поряд з ліжком.-Я хотіла подякувати за те що врятували нас з Марком.Це було дуже мужньо з вашого боку.

-Ді,я зробив це тому що відчував свою винну перед тобою.-серйозно глянув на мене Артур.-Я не зміг тебе захистити від Романова і тебе викрали.Ти навіть не уявляєш як я себе картав за це.

-Ви дуже хороша людина ,Артур Павлович.-щиро сказала я.-І від тепер мій особистий янгол-охоронець.Тому я подумала,що ви будете чудовим хрещеним для мого малюка.Звісно,ще надто рано і ви можливо не захочете...

-Я буду дуже радий ,Ді.-широко усміхнувся Артур.

-До речі,що сталося з Романовим?-це питання теж мене дуже хвилювало.

-Він у в’язниці і тепер вийде звідти не скоро.-посерйознішав Артур .-Усе це вдалося завдяки Домініку Воронову,саме він зібрав найкращих своїх людей.Йому теж можеш подякувати.

Це була не сильно хороша ідея.Хоч Воронов мене і врятував,я все одно його боялася.Особливо тепер,коли побачила як він без жодних емоцій стріляв в Романова.

Коли двері в палату відкрилися і на порозі з’явилася сестра Марка- Марта,я навіть розгубилася.Дівчина голосно шмигнула носом і кинулася до Артура.

-Чому ти заборонив усім розповідати мені про те,що постраждав!?-закричала ображено на продюсера дівчина.-Я лише сьогодні дізналася!

-Цікаво мені від кого.-буркнув Артур.