Глава 42

Поки усі ми перебували в ступорі, Марта не надто елегантно пройшла через вітальню,зачепивши при цьому диван,а потім і столик.Дівчина гепнулася за стіл поряд з Кірою і тепер сиділа просто навпроти мене.Пляшку з коньяком Марта поставила перед собою.

-Чого це всі так притихли?-обвела розмитим поглядом кімнату дівчина.

-Ти вирішила випробувати моє терпіння?-напружено запитав Олександр Вікторович.Чоловік готовий був просто тут прибити свою дочку,я це просто відчувала.

-Ти ж знаєш,татку,що у нас з тобою взаємна ненависть.-скривилася дівчина і зробила ковток з пляшки.-А чого ви всі такі сумні?Сьогодні ж свято у нашої матусі!Треба веселитися!

Та тепер веселитися ніхто не збирався.Мама Марка взагалі дивилася на доньку як на інопланетянина.Наче перед нею сиділа не її рідна дитина а монстр якийсь.Макс хмурився ,але мовчав.Лише Марк встав зі свого місця і підійшовши до сестри витяг з її рук пляшку.

-Ей,ти не оху...в?-закричала Марта і піднялася на ноги.Але напевно зробила це надто різко,тому що почала падати назад.

На щастя Марк підтримав її за руку і витяг з-за столу.Батько сімейства теж встав на ноги .

-Давай я тебе в кімнату відведу.-сказав напружено музикант.-Тобі поспати треба.

Дівчина кивнула і я навіть розгубилася від моментальної зміни її настрою.Від впевненості і хоробрості з якою вона тут з’явилася не залишилося і сліду.Марта притислася до брата і була схожа на маленьке нікому не потрібне кошення.Марк вивів її в коридор і усі наче видихнули спокійно.

Мама Марка підняла на мене погляд повний вини.Я не могла зрозуміти чому їй соромно за свою дочку..Адже одразу помітно,що ця дівчина потребує уваги рідних,але вони чомусь повністю її ігнорують.

-Діана,вибач за цю сцену.-натягнуто усміхнулася жінка.-Марта останнім часом трохи не в собі ,от і робить багато поганих вчинків.

-У неї щось сталося?-серйозно зацікавилася я.-Можливо вам варто поговорити з нею...

-Давайте продовжимо нашу вечерю!-перебив мене Олександр Вікторович наче нічого страшного не сталося.-Дякую тобі Діана за турботу ,але з Мартою я розберуся сам.Тобі не має про що хвилюватися.

Ну нічого собі!Наче нормально відшив,а відчуття таке ніби культурно послали.Зрозуміло,що ніхто не збирався пояснювати мені стан Марти,але залишати усе так я точно не збиралася.

Марк повернувся напружений і злий.Схоже його теж сильно хвилював стан сестри.Ну хоч когось в цьому домі хвилювала ця бідна дівчина.

-Як вона?-шепнула тихо хлопцеві на вухо.

-Заснула ніби.-натягнуто усміхнувся Марк.-Вибач,що стала свідком цього інциденту.Марта ще ніколи так не вчиняла,навіть не знаю,що на неї найшло.

-Тобі не треба вибачатися.-я взяла руку Марка в свою.-Ти молодець ,що забрав її звідси.Схоже ,вона сильно розбита.

Хлопець лише кивнув і стиснув мою руку міцніше.Через кілька хвилин атмосфера знову розрядилася і усі просто забули про інцидент з Мартою(або просто вдали,що забули).Я теж змогла трохи розслабитись і слухала розповіді Макса і Кіри про їхнього сина.

В якийсь момент захотіла в туалет і вибачавшись пішла на його пошуки.Побродивши довгими коридорами я все ж таки натрапила на потрібні двері.Але відкривши їх так і завмерла розгублено.На підлозі біля унітазу сиділа Марта і тихо плакала.Волосся прикривало її обличчя але я одразу зрозуміла ,що їй було погано і дівчина блювала.

-Ти як?-я сіла поряд з нею і не запитуючи дозволу підняла її голову своїми руками і забрала волосся з обличчя.

Дівчина розгублено витріщилася на мене.Схоже не очікувала мене тут побачити.А у мене просто серце зжалося від побаченого.Туш розтеклася у неї під очима,обличчя бліде і затравлений погляд.

-Ти хто така?-закричала Марта і грубо скинула мої руки з свого обличчя.-Чого приперлася сюди?

-Я просто хотіла допомогти!-сердито крикнула на дівчину.

-Пішла на х..й!-гаркнула Марта і спробувала встати,але підвівшись знову гепнулася на зад.Напевне боляче було,он як скривилася,але мені її шкода не було.

Я встала і вже зібралася йти геть,але дівчина знову всхлипнула опустивши голову.Я мало не застогнала в голос,від свого дивного бажання допомагати людям,навіть якщо вони мене посилають і не хочуть приймати допомогу.

-Давай я допоможу тобі дійти до кімнати,а потім ти продовжив свої образи.-знову сіла поряд з дівчиною.-Не думаю,що ти захочеш бути застуканою кимось з сім’ї.

-Ти хто така взагалі?-не дивлячись на мене запитала Марта.-Не бачила тебе раніше.

-Я дівчина Марка.-відповіла тихо.

Марта вмить оживилася і глянула на мене своїми мутними голубими очима.Оглянула надто прискіпливо і весело хмикнула.

-Ти ніби то збиралася мені допомогти?-запитала без агресії дівчина.

Я кивнула і допомогла їй встати на ноги.А тоді ми повільно поплелися в кімнату,що була зовсім поряд.Марта сіла на величезне ліжко і обхопила голову руками.А я розгублено топталася поряд.Можна було йти геть,свою місію по спасінні дівчини я виконала,але чомусь ноги наче примерзли до підлоги.

-Я можу ще чимось допомогти?-запитала тихо.-Тобі досі погано?

-Я зовсім не вмію пити.-простогнала дівчина.-Знаєш,хотіла татка позлити ,а страждаю в кінцевому результаті сама.Як завжди,в принципі.

-Це через те,що тато хоче одружити тебе з тим кого ти не кохаєш?-запитала невпевнено.Було трохи страшно лізти туди,куди мене не запрошували,але я бачила,що цій дівчині потрібно з кимось поговорити.То чому це маю бути не я?

-Бачу Марк уже ввів тебе в курс справ.-хмикнула Марта.-Не розумію,чому тобі так цікаво знати щось про мене.Навіщо взагалі взялася допомагати?У цьому домі ніхто немає діла до мене,а ти сидиш тут зі мною...

-Я трохи тебе розумію.-сіла на ліжку поряд з дівчиною.-Коли мені було сімнадцять я залишила свою матір і почала самостійне життя.У мене була не така ситуація як у тебе.Мій батько помер коли я була ще дитиною,а мама знайшла собі нового чоловіка і забрала мене з собою в новий дім.Мене ніхто там не любив.Навпаки ,я взагалі не була нікому потрібна.Але знаєш,я завжди хотіла сім’ю.Щоб батьки мене любили і навіть трохи контролювали моє життя.Завжди хотіла мати старшого брата,щоб захистив коли буде потрібно.Та нажаль,мої мрії так і залишилися мріями...