Глава 33

-Мік,не роби передчасних висновків.-Артур підійшов до ліжка і встав поряд з музикантом.-Діана не винна…

-Отже ,ти був в курсі ?-холодно запитав Марк.-Вирішили разом мене дурити?

-Марк ,я…-хотілося плакати,але я не могла собі цього дозволити.Не перед ними усіма.

-Замовкни!-крикнув на мене хлопець і окинув злим поглядом.-Що весело було мене дурити?

-Ти зараз робиш велику помилку.-Артур схоже стримувався з останніх сил,щоб не почати кричати.-Не боїшся потім пошкодувати ?

-Пішли геть звідси!-гаркнув Марк,ігноруючи слова продюсера.

-Ей,ти взагалі то поранений!-втрутився лікар.-Артур ,давай ви трохи пізніше продовжити свої розбірки.Марку потрібно відпочити.

Продюсер винно глянув в мій бік,а я уже і незнала чи варто щось пояснювати.Можливо пізніше,коли Марк охолоне і заспокоїться трохи.Все ж таки він постраждав і лікар правий-зараз не найкращий час для розбірок.

Тому я просто мовчки вийшла в коридор і вже тут дала волю сльозам.Якби я зібрала усю силу в кулак і зізналася сама,усе було б інакше.

Вийшовши на вулицю в обличчя одразу вдарив холодний вітер і сніг,але в цю мить мене мало це хвилювало.Навіть чорний джип,який стояв недалеко від входу не викликав жодних емоцій.Я повільно побрела тротуаром ,навіть не намагаючись стримати сльози.

-Діана!-схвильований голос Артура чувся наче через вату.

Продюсер схопив мене за руку і повернув до себе.Схоже він біг за мною від самої лікарні.

-Ді,ти чому сама вийшла на вулицю?!-крикнув на мене Артур.-Тут небезпечно!

-Він мене не пробачить?-запитала ледь чутно ,але схоже продюсер все ж таки розчув,тому що вже за мить міцно обняв.

Я навіть не намагалася відступити від нього.Навпаки стало трохи легше.Артур був тим,хто завжди допомагав і ніколи не дорікав.Взнавши що я Меріда,не ображав і зрозумів чому мовчала.Ну чому я не могла закохатись саме в нього?

-Давай сядемо в машину,ти вся тремтиш.-сказав тихо Артур і взявши за руку посадив в авто ,що вже чекало поряд.

Я справді не відчувала як сильно замерзла.Ми з Артуром були мокрі від снігу,але ніхто з нас не звертав на це увагу.

-Тобі не варто хвилюватися.-повільно сказав продюсер,коли машина рушила.-Я поговорю з Марком,коли він трохи заспокоїться.Ти не зробила нічого поганого,тому не звинувачуй себе.

-Я брехала йому весь цей час.-відповіла з гіркотою.-Марк має повне право злитися.

-Давай я відвезу тебе в свій котедж,там зараз хлопці з гурту і Кіра.Не хочу щоб ти залишалася сама.-Артур вирішив не спорити і перевів тему.

-Відвезіть мене додому.Не хочу зараз розмовляти з кимось.-попросила продюсера.

-Тоді давай до Марка.У тебе вдома зараз небезпечно.

-Думаю зараз не найкращий час їхати в квартиру Марка.-усміхнулась гірко.-До того ж не думаю,що мене будуть переслідувати.Ви самі сказали,що їм Марк потрібен.

Артур не став сперечатись і сказав водієві вести нас до мене на квартиру.Говорити не хотілося і ми мовчали,кожен думаючи про щось своє.Коли ми підїхали до підїзду Артур також вийшов на вулицю і не сказавши ні слова пішов за мною в під’їзд.

Ми мовчки піднялися до мене на поверх і без слів зайшли в квартиру.

-Я залишу біля підїзду своїх людей.-сказав Артур стоячи посеред коридору.

-Як хочете.-повела плечима.-Каву будете?

-Не відмовлюсь.

Чере кілька хвилин ми уже сиділи за кухонним столом і перед нами димилися дві кружки з кавою.

-Ви з*ясували хто напав на Марка?-запитала я.-Я к це могло статися якщо поряд була охорона?

-Нападники вибрали момент коли Марк був сам.-нахмурився Артур.-Сам не розумію як таке могло статися.Зараз мої люди вилучають відео з камер,що були поряд.

-Що буде з концертом в суботу?Перенесемо реліз альбому?-налякано глянула на продюсера.Я навіть не подумала про те ,що травма Марка може зашкодити усім нашим планам.

-Я говорив з Володимиром і він запевнив,що Марк одужає до суботи.-втішив мене Артур.-Йому просто треба відлежатись кілька днів.

-А що з поліцією?

-Зараз збираюсь туди.Ти не передумала щодо показів?-серйозно глянув на мене продюсер.-Це може бути небезпечно.

-Не передумала.-відповіла впевнено.-Але у мене буде одне прохання.

-Яке ж?

-Марк не повинен дізнатись про те що я буду свідчити.-випалила швидко.-Не хочу щов він думав ніби я роблю це щоб повернути його довіру.

-Тоді чому ти це робиш?-зацікавлено глянув на мене Артур.

-Тому що люблю його і хочу щоб усе це швидше закінчилося.-відповіла швидко і одразу ж пошкодувала про свою прямолінійність.

Артур натягнуто усміхнувся і мені здалось,що мої слова зробили йому боляче.Стало соромно і гидко від самої себе.

-Вибачте ,за мої слова…-сказала тихо,опустивши голову.

-Ти не повинна вибачатись.-продюсер легко взяв мене за підборіддя і підняв голову.Тепер ми дивилися один одному просто в очі.-Ти особлива дівчина,Ді.Я напевне кажу це уже в сотий раз,але це не змінить правди.Не треба боятись говорити про свої почуття.Хоча краще робити це з тим ,кому ці слова адресовані.

-Дякую вам,за все.-сльози знову виступили на очах,але я швидко їх витерла.Досить вже з Артура моїх соплів,він же не наймався моєю нянькою.

Коли продюсер пішов ,я одразу ж кинулася до телефону і набрала Олю.Подруга пообіцяла ,що скоро буде і через двадцять хвилин ми уже сиділи в вітальні і я плакала уткнувшись їй в плече.

-Ді,ти ж розуміла,що рано чи пізно це мало статися.-поглажувала мене по голові подруга.-Просто треба перечекати.Хоча я б радила поїхати завтра до нього в лікарню і спробувати усе пояснити.Ти ж не зробила нічого страшного.Подумаєш,не сказала ,що врятувала його тоді!Було б гірше ,якщо б ти взагалі тоді кинула його помирати.

-Оль,ти знаєш,що я тебе люблю?-слова подруги допомогли мені повірити ,що усе буде добре.